» Церква у Новому Виткові
Останні новини
Мурована церква Вознесення Господнього


Після того як 31 травня 1904 року згоріла у Новому Виткові церква парохіяни на чолі з священиком - крилошанином о. Теофілом Корчинським організували церковний комітет із основним завданням - збудувати нову церкву. До комітету було обрано: Карплюка Михайла Івановича, Демчука Антона Андрійовича, Улицького Івана Йосифовича.
Як видно із повідомлення в газеті „Діло", проект мурованої церкви Н. Виткова зробив відомий український архітектор Василь Нагірний.
Кошти на будову церкви надходили з таких основних джерел:
1. Від графа Баденього - 1/6 частина вартості будови. Згідно діючого законодавства і церковного права - дідич, якому належала більша частина земельних угідь населеного пункту, зобов’язаний був дати на будову храму згадану частку коштів. Кошти графа Баденього пішли на оплату цегли Сокальської цегельні.
2. Дерев’яна церква була застрахована на 5 тисяч корон. Ця сума влилась у вартість будови.
3. Великодушне пожертвування славетного артиста - співака, уродженця Нового Виткова Олександра Мишуги в сумі 10 тисяч російських рублів, що в австрійській валюті давало 25000 корон.
4. Доброчинні пожертвування місцевих парохіян, їх активна допомога у транспорті, робочій силі.
Будівничим церкви був майстер із Сокаля - пан Яремкевич, надзір над дотриманням усіх вимог проекту В. Нагірного провадив архітектор Яків Рудницький. Вся будова церкви разом із залізною огорожею винесла суму близько 75 тис. корон.
Після того, як згоріла Нововитківська дерев’яна церква в 1904 р. відправи богослужінь відбувалися у Старовитківській церкві Преображення Господнього. Це створювало чимало незруч- ностей і через два роки , тобто в 1906 р. парохіани прибудували до дзвіниці капличку довжиною біля 10 метрів і покрили її бляхою.
В 1910 р. церква в основному була збудована. Але для завершення робіт потрібно було ще чимало коштів. Так, в 1911році па- рох Виткова о. Т. Корчинський звернувся до О. Мишуги з просьбою додаткової фінансової допомоги для викінчення будови храму. 7 грудня 1911 р. Ол. Мишуга відповів на цю просьбу, де між іншим писав: „Простіть мені ласкаво, що я так довго не відписував на Ваше миле для мене письмо. Я так обтяжении щоденними заняттями [...] що ради собі дати не можу... А по-друге, так якось з пустими руками у такій важній справі як докінчення будівлі нашої церкви, я й не хотів до Вас, отче добродію, звертатись. Тепер я придбав вже мею працею 1000 рублів і перешлю її Вам через паню Літинську в тих днях - найдальше до кінця сего тижня."
Викінчення будівництва тривало ще певний час. І тільки в 1913 р. храм був готовий (без внутрішнього оздоблення) до посвячення. На це торжество був запрошений, серед інших високоповажних добродіїв і О. Мишуга. В листі з Варшави 1.06.1913 р. він писав до о. Т. Корчинського: „Дуже мені прикро, що не можу вдоволити Вашої просьби і приїхати на сей торжественний день посвячення нової церкви в моїм ріднім, а дорогім мені містечку Виткові. Тяжкі обов’язки, які я взяв на себе в тутешній школі Тов[ариства] музичного, не позволяют мені тепер на виїзд хоч би на кілька днів, бо в тім місяці кінчиться рік шкільний і я маю величезну працю в приготовленні учнів до іспитів".
При великому напливі людей Нового і Старого Виткова, сусідніх сіл у свято Нововитківського празника в четвер 5.06.1913 відбулось посвячення новозбудованого величавого храму. На це торжество прибув митрополит Андрей Шептицький, який освятив церкву. Люди, які особливо відзначились у процесі цієї будови були нагороджені почесними грамотами. В одній з них читаємо: „Андрей Шептицкій. Божою милостію и святого апостольского римского престола благословляєм - Митрополит галицькій архієпископ Львбвскій, єпископ Каменецкій. Возлюбленному намь во Христі Чст[ному] Іоанну Улицкому, провизорови церкви вь Виткові Новбмь Мирь о Господі и Архерейске благословеніе. Зь великою радостію вбтцівского серця Нашого довідалися Ми не лише о Вашбмт> совістном и ревномь вьіполненю христіанськихь обовязкбвь, але також о Вашій ревности и жертволюбию для храма Божого, чимь [у] доказ Вашои живои вірьі и горячои любви кь Господу Богу [...]. Тожь оцінюючи ту Вашу ревнбсть о славу Божу виражаємь [...] наше [...] узнане и похвалу. А умоляючи Всевиш- него Дателя всякихь благь, щобьі одаривь Вась богацтвомт. своих ласк, кріпивь Ваши сили [...] добромь о кріпкомь здоровью на многи літа и допомбгь Вам своєю ласкою на той дорозі христіан- ской ревност[но] видержати до конця життя и заслужити собі на вічну нагороду вь царстви небеснбмь, уділяємь Вамь і Вашой родині наше Архієрейске благословеніе. Дано во Львові при нашем-ь Архикатедральном храмі св. [...] М. Георгія, дня 31 мая 1913. Андрей Митрополит р.в.

Оздоблення інтер’єру церкви

Інтер’єр церкви оздоблювали коштом прихожан, в основному в роках після Першої світової війни. Іконостас і церковні вівтарі різьбив майстер-різбяр із Тернополя Павло Качмарчук (до речі пізніше він одружився з дівчиною з Нового Виткова Тетяною Карплюк, сестрою дружини Андрія Вишинського).
Намісні ікони - ікони у першому намісному ряді іконостаса: Ісус Христос та Богородиця (справа і зліва від царських врат), ікона храмового свята (у Новому Виткові - Вознесіння Господнього), далі за Богородицею інші ікони найбільш шанованих святих у даній церкві або церковних свят.
Традиційний візантійський чотирьохрядний іконостас зберігався в Галичині до середини XVIII століття: перший ряд - наміс- ний ряд, другий ряд -апостольський ряд - ікони 12 апостолів у повний зріст, третій ряд - пророки: поясне зображення пророків в овальних обрамленнях, четвертий - празничний ряд: ікони 12-х головних християнських святих. Завершується іконостас хрестом, під яким зображені сюжети, що відображають богословську філософію Християнства: Тайна вечеря, Ісус Вседержитель, Свята трійця.
Відмітимо, що на Замойському соборі греко-католицької церкви в 1721 р. прийнято ухвалу про вкорочені дворядні, або навіть однорядні іконостаси, які відкривали вид на вівтарну скульптурну частину на католицький манер. Східний варіант іконостасів відновили тільки на початку XX століття старанням митрополита Андрея Шептицького. Отже іконостаси церков Старого і Нового Виткова - 4-х ярусні, традиційного, візантійського зразка.
Від грудня 1929 р., як писав у свойому листі парох матірної церкви Нового Виткова о. Т. Корчинський 14 вересня 1933 р. до Митрополичої консисторії у Львові, робилося складку на малювання церкви і до грудня 1933 р. зібрано 1546 зл[отих] та на направу мурів церковних [огорожі] видано 500 зл[отих], так що позістало з відсотками 1130 зл[отих]-'. Тому що згаданий парох о. Т. Корчинський хворів і помер в листопаді 1936 р., справою організації розмалювання церкви займався тодішній співробітник Нововитківської парохії о. Петро Баран.
Поліхромія Нововитківської церкви Вознесіння Господнього виконана темперовою технікою одним з найвідоміших українських художників-монументалістів Михайлом Осінчуком. Було розмальовано центральну частину храму, під куполом та бічні приділи рамена. В числі виконавців були малярі: Володимир Каплун, його брат Каплун [...], М. Качмарук, Федьків [...], Чепак[...], а також Петро Вронський - мешканець Старого Виткова. Художнє оздоблення стін згаданої частини храму зроблено в 1936-1937 рр.
В 1930-х роках при меценатстві графа Стефана Баденього (батько якого Станіслав фінансував храмову архітектуру Нового Виткова), що зокрема профінансовував виготовлення вітражів. Вікна із прозорого скла замінювали вітражами, проектантом яких був син відомого польського художника Яна Матейка - Стефан Матейко. Ці вітражі виконані на високому мистецькому і технологічному рівнях фірмою Желенських у Кракові.
В 1972 р. проведено малювання стін церкви, захристії, бабинця і передньої частини храму. При цьому було стерто образ св. Йоса- фата (Кунцевича) з правої сторони копули як святого католицького обряду. На тому місці було намальовано св. Миколая Чудотворця.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 95-102.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини