» Витківчани в еміграції
Останні новини
Еміграція

Нашого цвіту по всьому світу - народна приповідка вживається переважно тоді, коли йдеться про українську діаспору.
Ще донедавна ми в Україні мали неповні дані про поселенців-витківців у інших країнах світу. Ці факти замовчувались, бо представники комуністичного режиму твердили, що в закордонних державах живуть лише українські буржуазні націоналісти. А фактично у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Німеччині проживали і проживають багато вихідців з Виткова, які вкладають всі свої сили в розбудову цих країн, де також допомагали і допомагають У країні. Серед наших краян є священики й журналісти, якими по праву пишаються витківці. Перед Першою світовою війною до США виїхав уродженець Старого Виткова священик Сполітакевич, який провадив там серед українців значну громадсько-культурну роботу. В числі кількох десятків трудової еміграції були: Білоус Дмитро, Варениця Семен, Дзьобай Онуфрій, Коць Іван, Улицький Адам та ін. Окремі з них вернулись додому.

У 20-х-30-х роках трудова еміграція з Виткова досягала близько 100 чоловік. В пошуках праці, кращої долі виїхали: Карплюки Василь та Олександр, Сенькусі — Василь, Григорій, їх сестра Стефанія, Манько Меланія, Дзьобай Василь, дві сестри-доньки Івана Улицького, Саболта Корнило, Прихітько Ганна та ін. На душпастирську роботу виїхав до країн Латинської Америки о. Степан Карплюк, до Канади з Оборотова о. Салогуб Лука. Правник, пізніше журналіст Лука Мишуга - довголітній головний редактор газети „Свобода“ у США - політичний емігрант.

Після Другої світової війни як політичні емігранти, люди втікали від репресій та інших принад радянсько-комуністичного „раю“. Подаємо список таких витківців:
- Вишинський Євген Андрійович;
- Вишинський Роман Володимирович;
- Крижанівський Євген;
- Луцик Лука Петрович;
- Манько Кіндрат;
- Сенькусь Ілько;
- Цвікілевич Ярослав Іванович.

Звичайно ці списки неповні, не всіх витківчан вдалося нам зібрати. Тяжка доля порозкидала їх по різних континентах, а плинний час багато стирає з пам’яті. Але колишнє рідне містечко, рідну землю не забувають, і ті, які ще нині живуть, не забудуть ніколи. Не забувається босоноге дитинство, усвідомлююча юність і гнітюче прощання з рідними.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 209-210.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини