» Життя селян
Останні новини
ВИТКІВ У ЧАСИ АВСТРІЙСЬКОГО ПАНУВАННЯ
(1772-1918)

У 1772 році послаблену внутрішніми чварами Річ Посполиту частково поділили між собою міцніші сусідні держави — Прусія, Росія і Австрія. Остання захопила всю Галичину, а також частину Волині та Поділля і володіла ними 146 років.

Біля 5 серпня 1772 р. австрійські війська почали займати Галичину. Встановлювали свої гарнізони по містах і містечках. Розквартирувалися і в Жовкві та Кристинополі. Російські війська відступали, а 15 вересня 1772 р. австрійські війська зайняли цілу Галичину, конфіскували зброю та боєприпаси. Ще в серпні представники австрійської військової влади роз'їжджали по містах і містечках, наклеювали оголошення про те, що влада перейшла до Габсбургів і що далі всілякі прибутки належать до австрійських властей.

У 1774 р. у складі Австрійської монархії утворено нову провінцію — Королівство Галіції і Льодомерії з Великим князівством Краківським і князівством Осьвєнцімським та Заторським. Відновлювалася латинська назва колишнього Галицько-Волинського князівства (королівства), що вживалася ще з XIII століття. Офіційна назва такої провінції повинна була засвідчувати, що австрійська влада визнає історичний пріоритет прав українського населення. В дійсності так не сталося.

За новим адміністративним поділом в 1772-1786 рр. містечко Витків належало до одного із 12 округів (циркулів) Східної Галичини — спочатку до Бродів, а з 1789 р. до Золочева. Цей адміністративний поділ без змін зберігався протягом XIX століття. Очолював округи - староста, функції адміністративної влади (судово-політичної виконували на місцях власники дібр або їх ставленики - мандатори, юстиціари, яких утримували окружні старости.

Австрійська влада не ліквідовувала встановлені феодальні порядки. Багатьма селами в Галичині і надалі володіли колишні землевласники.

Життя селян
Від початку окупації Галичини австрійська влада намагалася піднести рівень сільського господарства. Стосовно рільництва рекомендовано при обробці землі вживати плуги більш окуті металом для глибшої оранки, застосування гною тощо.

Більше зроблено в справі введення нових рослин. Впроваджено тоді в Галичині масове вирощування картоплі. Значну увагу приділялось підгірським округам, де картопля могла замінити дошкульну недостачу зерна. Влада запрошувала до Галичини німецьких колоністів, щоб вони показували місцевим жителям кращий рівень культури землеробства і більшу врожайність ґрунтів. На низькому рівні залишалась культура городництва. Влада зауважила, що в окремих округах навіть капусту вирощують у малих кількостях і що вона відіграє дуже малу роль у харчуванні селян.

Садівництво влада підтримувала у двоякий спосіб:
1) дороги обсаджувались фруктовими деревами,
2) нагороджували грішми тих селян, які плекали добрі садові культури.
Не у всіх округах Галичини в цій справі були добрі результати. В Золочівському окрузі, до якого з 1789 р. входив Витків Новий з прилеглими селами, були певні результати та досягнення в городництві та садівництві.

Акція уряду стосовно покращення стану годівлі худоби у селян давала невеликі результати. В цьому напрямі влада діяла, в основному, шляхом повчань, прикладом яких можуть бути повчання про заходи, спрямовані на боротьбу з можливими епідеміями та різними захворюваннями тварин. Були звернення до дідичів, щоб ті надавали селянам відповідну допомогу. Крім того, влада видала два розпорядження: в одному з них говорилося про призначення нагород для тих селян, які годують коней придатних до їзди, а також огирів, - у другому закликала дідичів до праці у цій справі. Результати були незначні. Селяни починали запрягати молодих коней дуже вчасно, і якщо селянин щадив коней у панщизняній роботі, то мучив їх і виснажував на своїй власній. Були розпорядження в цьому напрямі, зокрема, не вживати до праці коня до 3-річного віку.

Селянські стайні, як правило, були незадовільні. Вони були часто сплетені з галуззя і отиньковані глиною. Зимою в часі великих морозів корів тримали в хатах, наражаючи їх пізніше на переохолодження. Як тільки танув сніг, худобу виганяли на пасовиська, часто заболочені. При браку сіна худобу годували сніпками зі стріх. Хоч дідичі брали чинш від селян за худобу, однак не тримали для громади бугаїв, не старалися в покращенні раси селянської худоби.

Овець годували більше в карпатських районах, менше в інших, де у селянських господарствах було по 5-6 штук овець для своїх потреб. Тут вівці були лихої раси, подібно як і на поміщицьких фільварках.

Дещо кращою була ситуація з годівлею свиней. Селяни годували безрог як для своїх потреб, так і на продаж. В Золочівському та інших округах селяни торгували окремо й салом.

Не можна не згадати про те, що в селянських господарствах розвивалося птахівництво. Орендарі в селах, торгівці в містечках скуповували яйця по низьких цінах і перепродували до більших міст.

Австрійський уряд звертав особливу увагу на селянське будівництво. Влада заохочувала селян розвивати пасіки. З окремих округів, зокрема з Бродівського, Золочівського вивозили мед і віск на продаж. Більшість селянських господарств тримали по декілька вуликів, мед частково вживали для власних потреб, а віск продавали.
Селяни - піддані дідичів мали обов'язок щорічно достарчати дідичам певну кількість ниткової пряжі. Так вони сплачували нитками домініальні борги і чинші.

Крім того, селяни працювали, виробляючи пряжу-нитки льняні, конопляні, вовняні для своїх потреб чи на полагодження боргів в орендаторів.

Про те, як жили селяни Галичини в кінці XVIII ст., писав дослідник В. Також в книзі „Галичина у початках Иосифінської ери“ (Краків, 1909), який використав для своїх досліджень матеріали австрійського інспектора, референта у справах Галичини, радника двору Я.-В. Марґеліка з 1783 р., та ін. архівних документів. Він пише, що хати селян - курні, зимою димові отвори закривались, вогонь на печі пломенів, освітлюючи приміщення. Тримали там взимку й худобу, на підлозі лежала верства гною, близько до вікон була гноївка. Поставити в хатах комини було нелегко, бо цегляний комин коштував би більше, ніж тогочасна хата... Сумно виглядала справа і з харчуванням. М'ясо селяни споживали рідко, частіше вживали сало. До основних продуктів харчування належали: хліб, часом молоко, щавлевий борщ, крупник, горох, кукурудза, пшоно, рідше - буряки й капуста. Замітно було, що селяни були на вигляд мізерні, жили коротше, ніж в краях чесько-німецьких. Стосовно висоти росту, то тяжко було вибрати необхідну кількість рекрутів до війська.

Спостерігалася висока смертність дітей. Зимою лежали вони в сорочках на печі, помирали з простуди, влітку десяткувала їх „бігунка“ через споживання недозрілих фруктів, постійно допікала віспа, що забирала до половини селянських дітей. Ці факти стосуються Виткова та близьких сіл.

Солтисів призначала переважно домінія. В окремих випадках солтиса і двох присяжних вибирала громада села. В кожному селі, що нараховувало понад 50 сімей, громада вибирала, після закінчення жнив, солтиса і двох присяжних, які затверджувала домінія та які присягали парохові-священику.

Дідичі - власники дібр, мали право продавати, дарувати свої маєтки повністю чи окремими частинами. Витків Новий і Старий у 1777 р. перейшов від Потоцьких до Якуба Коморовського як відшкодування за кривди. Роман дружини Якуба Коморовського Антоніни-Бригітти з Станіславським старостою Юзефом Шептицьким приспішив смерть Якуба (в 1781 році), а його дружина, вдова Антоніна-Бригітта в 1782 р. вийшла заміж за вищезгаданого Ю. Шептицького.

Після смерті Антоніни-Бригітти, що втопилася в багні, частина її дібр перейшла спадково до Антонія Коморовського, який у 1799 р. продав частину землі І. Сорочинському, що було правно оформлено відповідною грамотою, яку подаємо тут у повному тексті в перекладі українською мовою.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 32-37.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини