» Історія Нового Виткова
Останні новини
Історія Нового Виткова

Новий і Старий Витків лежать на рівнині Малого Полісся північно-західних схилів Волинської височини. Поверхня - низовинна, зандрова (піщані і глинясті простори, на Старому Виткові чорноземні з крейдяними підкладами), рівнина.
Пересічна температура січня — -0 -4,6 °С, пересічна температура липня - +17,8 - +19,2 °С. Значна частина днів року (154— 162) має середню температуру +10 °С. Опадів на рік 576-628 мм., переважна більшість їх випадає у теплий період року. Висота снігового покриву взимку 16-22 см. Села розташовані у вологій помірно-теплій зоні, висота понад рівнем моря - вище 200 м.
Географічне положення Виткова: 50° 19' північної широти, 42° 19' східної довготи.
На схід від Нового Виткова відразу починається Старий Витків. Вздовж східної границі Нового Виткова пливе потік Бушків, лівий доплив Білого Стоку - допливу річки Бугу. На північний схід від Нового Виткова на відстані 14 км - Радехів, на південний схід села Станин, Полове, на південний захід - Радванці з Волицею Радванецькою, на захід - Корчин, на північний захід - Андріївка, яка біля Ражджалова. Південно-західна, західна і північно-західні частини - лісисті. До 1939 р. більша земельна власність - дідичів Баденіх, орна земля - 22, луки й городи - 123, пасовиська - 21, ліси - 1679 моргів, менша земельна власність окремих господарів: орна земля — 374, луки й городи - 427, пасовиська - 35 моргів (станом на 1880 р.). Тоді там було 262 доми, 2014 мешканців: 1679 - греко-католиків, 280 - римо-католиків, а також євреї та люди інших релігійних конфесій.
Річка Бужків починається біля Гонунина, творить за Станином ставок, пливе між Новим і Старим Витковом до Оборотівського ставу, а з’єднавшись з Млинівкою, джерела якої біля Юзефова, вливаються за Оборотовом, де на мапах має назву „Білосток“. Довжина Бужкова (Бужок) 12,5 км. Спад (0,50). У XIX ст. на ньому було 6 млинів. В Сокальщині до нього вливається друга Млинівка, яка випливає біля Ордова.
На території північніше від Павлова і Станина тягнуться торф’яні та піскуваті сіножаті та пасовиська шириною близько півкілометра в напрямі до Виткова, далі на північ і схід - луки у напрямі Оборотова; в якому потоком Млинівка пливе до Тоболова. Частина цих лук з потоком Бужок біля Виткова в окремі роки з помірною вологою давала непогані врожаї трави. Ще у 1930—1940-х роках влітку було копиць сіна, „мов маку насіяно“. Меліорація в 1970-х роках потік Бужків випрямила в сторону Оборотова, викопали глибокі рови, осушили луки. Тепер трави не дають доброго врожаю, а в посушливі роки у вітряну погоду - курява торфово-піскова.
Старий Витків лежить за 12 км від Радехова, на північний схід розташоване Сушно, на південний схід - Полове, північну частину займає хутір Оборотів та Феліксівка, на схід - колись ліс „Кацунь“.
Власність дідичів гр. Баденів (1886 р.), орна земля - 340, луки й городи - 199, пасовиська - 56, ліс - 40 моргів. Власники меншої посілості мали орної землі - 623, лук і городів - 344, пасовиськ - 167 моргів. Там було тоді 118 домів, 712 мешканців, на панському обшарі було 5 домів, 58 мешканців (греко-католиків - 571, римо- католиків - 111, 53 євреї, 31 - інших релігійних визнань).
Значна кількість днів із середньою добовою температурою понад 10 °С дає змогу вирощувати такі основні сільгоспкультури як пшеницю (більше на Старому Виткові), жито, овес, ячмінь, гречку і просо (кращі на Старому Виткові), картоплю, кукурудзу, квасолю, соняшник, цукрові та кормові буряки, різну городину. В роки кризи (1920-і - 1930-і) та у 1980-х - вирощували теж тютюн. У Новому Виткові, на відміну від Старого Виткова, добре приймається й росте садовина: яблуня, груша, слива, вишня, черешня, аґрус, порічки. У XIX ст. - поч. XX ст. там були плантації хмелю.
Велика кількість глини сприяла створенню цегелень. Одна з них була ще в першій половині XIX ст. поза містом у долині між Радванецьким і Павлівським гостинцями, друга - під лісом - на північ від Корчинського тракту. Глибокі виямки на місцях, де видобували глину для цегелень, служили місцями для купання у літній період.
Через село проходить траса Радехів-Червоноград, у 20- 30-х рр. покрита каменем, а місцями - цеглою (ч/з Полове), у 1960-х рр. заасфальтована.
Важко визначити склад населення в праісторичні часи та в період раннього середньовіччя - бракує першоджерел. Згідно описів посілостей 1802 р. у Новому Виткові оподатковувались 157 сімей. У Старому Виткові з Оборотовом - 59 сімей. Крім того, у містечку та в селі проживали ще шляхетські родини та двірські робітники. І якщо припустити, що родина складалася в середньому з 5-6 осіб, то на той час у Новому Виткові проживало близько 900 чол., у Старому Виткові з Оборотовом - 350 чол. Разом - 1250 чол. Із них близько 60 родин - євреї = 300 чол.
Згідно з описом Францисканської метрики у 1823 р. в Новому Виткові було близько 170 родин (що оподатковувались), котрі разом нараховували понад 1000 осіб. Вісім позицій в описі під номерами будинків: 19, 42, 152, 153, 161, 162, 175, 176 зазначені як „пустирі“.

Топонімія Старого Виткова

Наближаючись до Виткова головним трактом з Радехова, на відстані 12 км потрапляємо в село Старий Витків. До війни 1939 р. воно починалося будинком подорожника чи інакше дорожнього майстра, завданням якого було ремонтувати кам’яну дорогу „бурок“. Він дробив більші шматки каменю („гравію“), який возами привозили з Радехова і скидали на купки по краях „бурку“. Невеликим молотком на довгій ручці (як у мотики) розбивав більші камені на дрібно і засипав ямки на бурку. Він також слідкував за придорожніми насадженнями фруктових дерев, переважно це були черешні.
За хатою дорожника - цвинтар, в кінці його починалася дорога на поля та на с. Станин. Справа височіла стара дерев’яна церква Преображення Господнього, збудована в 1738 р. За церквою (тепер перед нею), обгородженою мурованим парканом йде дорога до Сішна, перед яким є хутір Феліксівка, тепер це Лужки. Далі була читальня „Просвіти“, дерев’яна, збудована у 1930-х роках. Село невелике, по-іншому його ще називають „передмістям“ Нового Виткова. Дорогу, що веде до присілка Оборотів, називали „Гребля“.
А дорогу від „Радехівського гостинця“ до фільварку називали „Панська“, на правім боці цієї вулички був графський сад-город і палац, збудований на поч. XIX ст., який називали „Двір“. Інші топонімічні назви Старого Виткова: млин на Сологубах, бровар, „ґурельня“, Бушків, Міждороги, Корчунки, Загуменки, На куті, Пісок, Нивки, Беріг, Теребіж, Вибірки, Лози, Став, Загороде, Дзвінєча, На криницях, Мочули, За грабарським ровом, За старою річкою, Криниці. Близькі ліси мали назви: Бір, Громадський ліс, Чорний ліс. Місце для купелів: „Річка”, „Коло Янка“, Криниці. В Оборотові - „Млин“ - там був водяний млин, та „Школа“ - однокласна, початкова.

Топонімія Нового Виткова

Центральну частину містечка називали містом, вулиці мали назви гостинців: на Павлівськім гостинці, Радванецькім, Радехівськім, Рожджалівськім, Корчинськім. Вуличку за єврейським цвинтарем - „за Окописьком“. Перехрестя вулиць: Радванецької-Рожджалівської та Корчинської-Радехівської мало назву „Роздороже“.
Назви споруд: церква, школа, канцелярія, лісничівка, хмілярня, „жидівська школа“ (синагога), постерунок, кулко (магазин кулка рольнічого), у 1930-х роках була ще „аптика“ (власна аптека андріївського дідича Роєцького), костел, „міст“ на річечці Бужків - границі між Новим і Старим Витковом, корчми-шинки: Хулі, Ґершона, Мана, Нути та ін.
Околиці Нового Виткова носять назви: Торговиця, Окописько, Копані, Піньки, Під горою, Цегельня, Пастевні, Лють, Тербіж, Вигін, Під ровом. Ліси: Сокальський, Радванецький, Чорний, Липина, Розірват, Бартків лісок; Острівець - пізніше Горб Вінчковського, Смолярні - по Павлівському гостинцю, гребля - перед лісом Рожджалівського гостинця.
Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 9-13.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини