» Костел
Останні новини
Костел


Населення України століттями вело неспокійне і тривожне життя. Її землі були постійним об’єктом нападів монголо-татарських орд, кримсько-татарських і турецьких військ. Існування населених пунктів було можливим тільки під захистом міцних мурів замків та інших оборонних споруд. Великих руйнівних шкод завдавали хижацькі набіги татарських орд у XVI-XVII ст.
Оборонні споруди будували як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони феодалів і землевласників від народних заворушень і взаємних нападів сусідів-феодалів. Потреба в обороні викликала потребу будувати не лише замки і фортеці, але й відповідно враховувати для захисту також храми і монастирі.
Оборонні споруди були й у Новому Виткові. Дослідник Я. Миколаєвич у своїй праці „Опис географічно-статистичний повіта Камянецького" (м. Львів, 1894 р.) писав: „Межи Витковом Старим, а Новим на місци нинішнього костела і будинків латинського пароха стояв невеличкий замок, обкопаний широкою фосою. В 1654 р. козацькі війська Б. Хмельницького зруйнували при допомозі селян це панське укріплення. Деревляний костел находився первісно на нинішнім середмістю, а доперва Ян Лянцкоронський, каштелян галицький і його син Вацлав вибудували 1675 р. „у своїй фортеці" костел мурований і кляштор на 12 монахів, а вивінувавши єго відповідно, віддали на вічні часи ченцям регули св. Августина".
Фотографія з 1906 р. у журналі „Nasz kraj“ (1906. Zesz. 7, s. 31), зроблена із південно-східного боку, показує, що костел, між іншим, мав і оборонне значення. Високо, біля даху, чотири заґратовані вузькі вікна з південного боку, східна сторона без вікон. З північного боку до костела прилягав двоповерховий будинок монастиря. Із західного - високо одне вікно та вхідні металеві двері.
З західного боку біля костела - дерев’яна дзвіниця, а з північно-західного - будинки латинського пароха. Цей костел св. Трійці був парафіяльним. У склад парафії входили: Старий і Новий Витків, Гоголів, Корчин, Андріївка, Рожджалів, Оборотів та Фелік- сівка. Як і в інших заможних латинських храмах, у ньому був орган - музичний інструмент для супроводу богослужінь.
Перед костелом серед старих лип була мурована капличка з написом: „Карііса Gertrudy z hr. Komorowskich hr. Potockiej". У цій каплиці були три металеві домовини із скляними віками. В одній з них похована Гертруда Потоцька, у другій - мати її Антоніна уроджена Павловська за першим шлюбом Коморовська, а за другим - Шептицька, в третій - її батько Якуб Коморовський. Труп Антоніни був із зігнутими колінами. Справа тому, що мати Гертруди, їдучи бричкою, вгрузла в болото, і доки слуги привели додатково коней, вона померла і застигла в болоті у сидячій позі, так що неможливо було її труп випрямити. Похоронена була у такій же позі.
Гробівці Лянцкоронських і Коморовських у льохах-підземеллях Нововитківського костела мали вигляд великого знищення - про це йдеться в газеті „Stowo Polskie" (1906, № 86). Вандалізм спричинився до страшного спустошення. Домовини порозбивані якоюсь злочинною рукою. Мерців пообдирали з шат і дорогоцінностей. На деяких домовинах можна було ще прочитати прізвища покійників. Характерний вигляд мав небіжчик, черепна чашка якого була рівненько обтята, очевидно гострою шаблею чи рапірою; інший небіжчик мав під грудною кліткою безформну брилу олова. Тіла окремих небіжчиків бальзамовані. Вхід до гробівців завалений і проникнути туди було дуже трудно.
Витків належав Полоцьким до 1777 р., тоді перейшов до Коморовських. Тіло Гертруди виловили з річки Буг за Сокалем весною 1771 р., де й було спочатку похоронено. Лише після 1777 р. пере- захоронено до крипт під костелом у Виткові.
Влітку 1906 р. львівський історик і консерватор архітектурних пам’яток О. Чоловський з групою осіб обстежили крипти костела. Там було виявлено останки похованих монахів та світських людей, серед останніх вище згадані Коморовські.
Зауважимо, що після скасування Нововитківського монастиря Августинів австрійським цісарем Йосифом II монастирські будинки служили допоміжними господарськими приміщеннями костела. Старанням графа Станіслава Баденього цей монастир було відновлено і 1898 року передано ксьондзам місіонерам регули святого Вінцентія Павліна. В 1913 р. граф Стефан Бадені вифундував вищезгадану капличку, де було перезахоронено Коморовських.
У своїй книзі „Малий король на Русі“ Я. Чернецький наводить цікаву деталь з історії цієї каплиці. Він пише:
„В часі більшовицької інвазії [1920 р.] не залишено в спокої трупів померлих. Вони повідкривали домовини, обдерли небіжчиків з коштовностей: забрали срібні оздоби-гудзики і запонки від кунтуша, перстені та пряжки, а також частину добре збережених мережив-коронок. Те, що збереглось впродовж 150 років, впало офірою диких наїзників двадцятого століття.
Костел з монастирськими та господарськими будинками згорів під час Другої світової війни (1944 р.). Ця пожежа супроводжувалася вибухами амуніції, яка була підпільно схована у згаданих будинках.
В 1943 р. німецько-нацистська влада конфіскувала на потреби війни у церквах і костелах дзвони. Польські активісти, щоб не віддати німцям дзвонів, зняли їх із дзвіниці і вночі кинули у фоси - багно з північного боку поза костелом. Там вони по сьогоднішній день. (Зі спогадів Тимка Іваницького в суботу 16.04.2005 р.).
Будинок каплички зберігся. Внутрішню частину її сплюндровано в післявоєнних роках. В пошуках «ворогів народу» облавники із НКВС повикидали домовини із кістками небіжчиків Коморовських, надіючись знайти там «схрони бандерівців».

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 102-105.
Опитування
Всі

Яку соціальну мережу ви відвідуєте найчастіше?


Популярні новини