» Культура, спорт та охорона здоров'я у Виткові
Останні новини
Культура, спорт та охорона здоров'я у Виткові

Культура та спорт
Довоєнні культурно-освітні традиції читальні „Просвіта“ дали добрі сходи після 1944 року. В будинку згаданої читальні, який став клубом, засновано бібліотеку (бібліотекаркою була С. Манько та ін.), де крім обов’язкової радянської політичної літератури можна було користуватися творами художньої української літератури, періодичними виданнями. Завідувачем клубу працював Лука Карп-люк. Він організовував аматорські вистави, зокрема „Украдене щастя“ І. Франка. Серед аматорів у цій п’єсі були: С. Шевчук, О.Демчук, О. Годованський, О. Дзьобай. Силами учнів старшокласників поставлено „Лісову пісню“ Лесі Українки. Не можна не згадати аматорської вистави про партизанські операції проти німців, де в клубі Старого Виткова, замість бутафорії, аматори користувалися справжньою зброєю. На час вистави аматорам із витківської погранзастави позичили автомати. Для ефекту бою дозволено стріляти боєвими патронами у землю через відкрите вікно, де поруч стояв прикордонник. В 1950-х-1960-х роках у клубі Старого Виткова зав. клубом Варвара Крива оргнізовувала концерти до Шевченківських свят. У Нововитківсьму клубі часто демонстрували ідейні радянські кінофільми, а з трофейних (німецьких) - „Міст Ватерлоо“, „Тарзан“ та ін. В 1958 р. в середній школі та в клубі встановлені телевізори, куди у певні години збиралися люди для перегляду передач.

В першій половині 1980-х років у Новому Виткові створено духовий оркестр, яким керував В. Литвинка. Без цього оркестру не обходилися жодні урочистості в школі та селі. У складі оркестру були: Б. Баран, Є. Волошин, Р. Гнатів, В. Дзьобай, О. Дзьобай, М. Домбровський, Г. Іванечко, А. Іваницький, В. Іваницький, І. Карплюк, С. Колибко, В. Ракобовчук, М. Сура, Р. Царук.

В 1970-80-х роках у Виткові була молодіжна команда футболістів, яка брала участь у районних та обласних турнірах. Серед тих, які захищали спортивну честь Виткова були: Василь Білоус, Анатолій Боярчук, Іваницькі Василь, Степан і Ярослав, Маркіян Клочко, Степан Колибко, Петро Луцик, Ярослав Салагуб (з Оборотова), Зеновій та Ігор Улицькі, Василь Утинкевич, Степан Цвікілевич, Тарас Шах (вчитель фізкультури).

На початку 90-х років в умовах фінансової скрути інтерес до футболу зменшується. Нині лише спогади і надії на краще майбутнє своєї команди тішать витківських уболівальників. Вони знудьгувалися за добрим футболом своєї команди, за видовищем, яке об’єднувало людей і давало їм насолоду.

Охорона здоров’я
Австрійські урядовці звернули увагу на значну кількість „калік“ -інвалідів в Галичині; одною з причин каліцтва вважали недостатній догляд дітей. Часто змалку вони були без нагляду. Зимою діти лежали в одних сорочках чи й зовсім голі на печі та вмирали від простудних захворювань. Влітку десяткувала їх „бігунка“ через споживання недозрілих фруктів і постійно - віспа, яка забирала багато селянських дітей. Широко розповсюджені були хвороби і серед дорослих: хвороби „колтуна“, туберкульоз, пропасниця, бігунка тощо. Селянин лікувався як і раніше „перцівкою“, а в тяжких випадках звертався до знахара. Були округи без аптек, без фахових, чи іспитових акушерок, і переважно без лікарень. Була невелика лікарня в Бродах („Сестер милосердя“), на 6-8 ліжок, мало фінансована. Витків Новий належав тоді до Бродівського округу.

Про способи лікарської допомоги хворим у Виткові в середині XIX ст. писав, між іншим, у своїх спогадах М. Білоус: „Був я дуже хоровитий і слабости мене не опускали. А моя мама лічила мене, але не ліками, іно молитвами і постами. В хаті у нас було множество образів, так що дві стіни були заложені образами. До тих образів і молилася моя покійна мати. Був образ святої Кикилії [Цецилії. - О. Д.] , бо она була у моєї мами патронкою од болю зубів. Був образ святого мученика Еразма, а як у нас кого заболіло черево, то мати молилася до него, яко патрона від болю черева“19. Вищезгадані методи лікування хворих були у Виткові і в часі доавстрійської окупації Галичини.

Народне, домашнє лікування було й існуватиме так довго, як довго буде людство і його супроводжуватимуть різні хвороби. Серед різноманітних недуг, які траплялися у людей було й запалення шкіри ніг, рук, обличчя, яку в народі називали „рожею“. Ще з 1930-х років у Виткові цю хворобу лікувала Олександра Манько. Народним лікуванням тоді ж займався ще Семен Білянський.

До широко вживаних лікувальних рослин відносяться такі як: калина, малина, чорниця, цвіт липи, чорної бузини, мати-мачухи, листя подорожника та інші. Та ними мало хто користувався. Гнійні нариви лікували свіжим листям вільхи, липи, свіжим несоленим салом тощо.

Деякі відомості про фахове медичне обслуговування населення за австро-угорського панування знаходимо у щорічних відомостях Шематизмів Галичини й Володимирії. У книзі за 1880-й рік згадується у Новому Виткові акушерка Арцт Лає. А в 1892 р. там стала працювати акушеркою Гінда Шніпе. В 1893 р. там такий же фаховий медперсонал: акушерки Катерина Юркевич та Арцт Лібе. Ці акушерки, чи повитухи, особи медичного персоналу, які пройшли певну фахову медичну підготовку. Але до них зверталися за консультаціями, як до медичних фахівців і в справах інших недуг. Єдиним лікарем з фаховою медичною освітою вищої кваліфікації був у Новому Виткові в кінці XIX - поч. XX ст. доктор Василь Павлюк, який виконував обов’язки окружного лікаря.

Медичне обслуговування у міжвоєнний період за польської влади
Згідно спогадів Лаврентія Саболти, які він висловив в інтерв’ю лікареві Нового Виткова І. Маньку в 2003 р., фаховим лікарем з 1918 до середини 20-х років там працював д-р Лопатинський. Він жив і приймав хворих у хаті Ковальського. Як приватно практикуючий лікар, він заробляв на життя за платню, яка виносила 1-2 польських злотих (з розрахунку після грошової реформи 1924 р). Повитухою, що допомагала при пологах, була його дружина. Її часто запрошували до хворих дітей як лікаря-педіатра.

Деякий час у Виткові працював лікарем пан Бжевський. Він мешкав і приймав хворих у приміщенні колишньої дерев’яної школи, що біля церкви. Були ще у Виткові практикуючі лікарі, що приймали хворих у хаті Френкля: Таєрман, Раєвський у другій половині 20-х років, а також лікарі Ґуґель (Gugel) та Єнца, останній мешкав і приймав хворих у хаті Р. Важила. Були випадки, коли хворих везли до Сокаля, де теж були фахові лікарі.

До середини 30-х років у Виткові не було аптеки. За ліками по рецептах треба було їхати до Радехова. Не робили тут і хірургічних операцій. При необхідності операції хворого возили до Львова.

З 1929 р. у Новому Виткові працював лікарем д-р Іван Стек. Спочатку він жив і приймав хворих у хаті Г. Коса, а пізніше в домі Бжезіцького. Крім того у 30-х роках тут були ще два стоматологи -євреї [...].

З другої половини 30-х років у Виткові функціонувала приватна аптека Болеслава Роєцького, дідича, який мав маєток у сусідньому селі Андріївка.

В другій половині 30-х - початку 40-х років у Старому Виткові працював лікарем стоматологом-протезистом уродженець цього села Іван Венцак. За німців у Новому Виткові практикували лікарі з вищою освітою Зємба і Попенко.

Медичне обслуговування у післявоєнних роках.
В другій половині 40-х років у Новому Виткові медичну допомогу надавала людям Олександра (Шура) Плахотник. У фельдшерському пункті, в якому згадана О. Плахотник приймала хворих, надавала певну медичну допомогу, в тому числі консультації, деякі розфасовані лікарські препарати привозила із Радехівської аптеки, продавала їх для лікування або запобігання недуг. При складніших захворюваннях направляла пацієнтів до радехівських лікарів у районну поліклініку.

З 1949 р. в Новому Виткові працював лікар з вищою освітою -Михайло Володимирович Звєрєв. Медпункт тоді був у хаті вивезеного в Сибір Дедя. Пізніше у просторішому мурованому будинку з якого польська сім’я виїхала за кордон. У 1950-х роках там працював ще, крім М. Звєрєва, лікар Бакатов, з молодшого медперсоналу вищезгадана О. Плахотник, Т. Прокопович та ін. Необхідно було обслуговувати хворих з навколишніх сіл і з ініціативи М. Звєрєва у будинку колишньої графської лісничівки відкрито лікарню на 10 ліжок, обладнано відповідним устаткуванням у т. числі рентгенапаратом. Працював у Виткові у 1970-х-80-х роках пологовий будинок. Із покращенням в Радехівському районі транспортної системи (заасфальтовано дорогу Радехів-Червоноград, налагоджено автобусний зв’язок) та ін. Тому окремі згадані медичні заклади Виткова перенесено до районного центру — м. Радехова.

У Новому Виткові тепер функціонує лікарська амбулаторія Радехівської центральної районної лікарні, яку очолює головний лікар Іван Кіндратович Манько. Крім нього в колективі амбулаторії є: Оксана Баран - патронажна медсестра, Наталія Мигаль - фельдшер, Людмила Рій - стоматолог, Мар’яна Зюбровська — стоматологічна медсестра, Ольга Саболта - акушерка, Катерина Башук - санітарка, Василь Піско - кочегар. Нововитківською аптекою завідує Марія Січевська. Колектив амбулаторії, крім Виткова, обслуговує навколишні села: Сішно, Полове, Оборотів, Радванці та ін.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 227-233.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини