» Лука Мишуга
Останні новини
Лука Мишуга


Лука Теодорович Мишуга народився 30 жовтня 1887 р. у містечку Витків Новий в родині шевця, що мав ще й невелике сільське господарство. При матеріальній допомозі свого дядька (батькового брата), славетного оперного співака і педагога Олександра Мишуги закінчив академічну гімназію у Львові (1906 р.) та університетські студії у Відні (1911 р.), де отримав диплом доктора права. Судову практику відбував у Львові, адвокатську в Жовкві. Ще з студентських років займався громадською діяльністю.
На початку 1915 р. добровольцем вступив до Легіону Українських Січових Стрільців. Спочатку займався вишколом новобранців, виховував їх в українському національному дусі; згодом був скерований до Володимир-Волинсь- кого. Волинь у той час була зрусифікована, без національних шкіл. Там Л. Мишуга, крім військових справ, організовував українське життя, займався відкриттям шкіл, бібліотек, що сприяло піднесенню національної свідомості волинян.
Після розпаду 1918 р. Австро-У горської імперії він серед тих, хто організовував на Волині місцеву владу. Заснована ним „Українська Рада" проголосила приєднання Волині до Української соборної держави з урядом у Києві. Пізніше, в роки української незалежності, був членом Державного комісаріату в Радехові, працював в управі УГА. У 1919 р. його включено до складу Генерального штабу С. Петлюри та призначено пресовим референтом діючої армії у Кам’янець-Подільську. В органі ЗУНР „Український прапор1' та часописі „Стрілець" публікував статті, які пізніше були видані окремими брошурами, а саме: „Похід українських військ на Київ", „Державна адміністрація на Україні" та ін.
Наприкінці 1919 р. з урядом Є. Петрушевича виїхав до Відня, де виконував різні доручення, зокрема брав участь у дипломатичній місії К. Левицького до Риги, та О. Назарука в часі його поїздки до Копенгагена на переговори з радянським послом М. Літвіновим.
У 1921 р. Л. Мишугу відряджено до США, де у складних умовах він розгорнув роботу по збору коштів для уряду ЗУНР в еміграції. Це була важка місія: треба було захищати націю, яка програла війну. Його промови, звернені до українців, зворушували і здобували їх прихильність, а статті у „Свободі" зміцнювали віру в остаточну перемогу українського народу. Про труднощі та успіхи у цій роботі він писав до окремих адресатів. Так, в листі до громадсько-політичного діяча О. Назарука від 17 лютого 1922 р. читаємо: „Розуміється, що працювати представнику невизнаної держави, а ще такої як наша - річ не легка. Ви подивіться ... що змушується писати американську пресу про українську справу ... Та ж я, як приїхав, то слова одного цілими місяцями нігде не появлялося про нас ... а протягом кількох послідніх місяців раз- в-раз говорять про нас і обговорюють нашу справу з міжнародного становища12. А в листі від 5 січня 1923 р. до свого приятеля О. Пристая, священика у США, писав: „Недавно мав я віче у Гард- форді. Наших людей було мало, зате найшло повно большевиків. З тими туманами мусів жертися на всі боки, бо не було кому другому ...“.
У справі збору коштів позики „Національної оборони" та „Фонду негайної допомоги рідному краєви" Мишуга робив усе, що було в його силах і зібрав понад 138 тисяч дол. США.
Галицько-американські стосунки в цей час зводились до діяльності місії Л. Мишуги. Враховуючи складну ситуацію, він діяв неофіційно, не вручав вірчих грамот, а старався мобілізувати українську еміграцію на захист Східної Галичини. Для поширення інформації про події в Галичині, яка була під польською окупацією, в Нью-Йорку було відкрито „Українське пресове бюро", Українці у США проводили значну роботу у справі захисту прав корінного населення краю. Вони надсилали до Держдепартаменту, президента і Конгресу листи і телеграми про терор і звірства поляків проти українців у Східній Галичині. Президент Гардінг прийняв українську делегацію і обіцяв підтримати їх справу.
В листі до уряду ЗУНР 12 червня 1922 р. Л. Мишуга писав: „Америка ставиться до нас прихильно, але годі від неї вимагати, щоби вона рухала дрібну і малозначну для неї галицьку справу, коли вона заявляє раз у раз, що не хоче мішатися до європейських справ ,..“.
В листопаді 1922 р. митрополит А. Шептицький зробив другий візит до США. Він мав зустріч з держсекретарем Гюзом, на якій був присутній Л. Мишуга як приватна особа. І хоч він участі в розмов, е брав, та організував в американській пресі публікації низки статей з осудом польської політики в Галичині. Кілька років справа ЗУНР викликала резонанс на міжнародній арені, пов’язаний з діяльністю Є. Петрушевича. Її розглядали і Паризька мирна конференція і Ліга націй. На певному етапі уряд ЗУНР мав підтримку деяких європейських держав, у тому числі Великобританії та Чехословаччини. Але різні фактори спричинились до того, що ЗУНР не стала незалежною. Українські землі були знову розділені між сусідніми державами. З кінця 1923 року наш дипломат став ініціатором створення Об’єднання українських організацій, а пізніше обраний його генеральним секретарем і був ним до 1939 р. Це об’єднання несло у США весь тягар української політичної та громадської роботи і зібрало біля півмільйона доларів США на різні завдання, головно на визвольну боротьбу. Ці гроші у рідному краї та за кордоном в Європі часто називали „мишугами“.
У 1926 р. Л. Мишуга став співробітником газети „Свобода,,, а з 1933 і до смерті - головним редактором цього найбільшого і найстаршого у вільному світі українського щоденника. До нього організував щотижневий англомовний додаток та недільне видання - літературний додаток (1952-1953). Редагована ним „Свобода" відіграла велику роль в поширенні й зміцненні національної свідомості українців у США. Вона підтримувала всі заходи на допомогу Україні й обороні українців, переслідуваних там окупаційними режимами. 28 жовтня 1933 р. в „Нью-Йорк-Таймс" ним вперше проголошується протест і вимога розпочати розслідування голодомору в Україні.
В 1940 р. він - головний співтворець Українського конгресового комітету, а з 1944 р. таку саму роль відігравав у Злученому Українсько-американському допомоговому комітеті (ЗУАДК). Цей комітет здійснював матеріальну допомогу українським політемігрантам, розпорошеним війною по різних країнах світу, допомагав їх переселенню до заокеанських держав, їх правової оборони проти примусової репатріації до СРСР, за визнання прав колишнім воякам дивізії „Галичина,,, бійцям УПА тощо.
Л. Мишуга - автор і упорядник праць про Україну, її видатних діячів: „Олександр Мишуга - митець і людина", „Жінка в творах Т. Шевченка", „Пропам’ятна книга Українського Народного Союзу", співавтор видань „Українці у вільному світі" та ін.
Був дійсним членом Виділу Наукового товариства ім. Шевченка у США.
Його знають і як доброго оратора на урочистих та інших зібраннях. Пам’ятними є його виступи через радіо в Лондоні, Парижі та Відні в обороні Карпатської України (1938 р.); підтримував зв’язки з рідним краєм, матеріально сприяв громадсько- культурним заходам. Був щедрим жертводавцем на народні цілі як в Америці, так і для рідного краю, зокрема грішми підтримував „Рідну школу" в Радехові (1920-1930-і рр.), а „Промисловій школі" у цьому ж місті переслав 250 доларів США. За ці гроші куплено у 1926 р. модерну токарню, яка була першою машиною в Радехові для обробки металу. 375 доларів США надіслав у 1927 р. до НТШ у Львові на видання творів І. Франка, у 1932-1933 рр. спонсорував будову читальні „Просвіта" у Новому Виткові.
Постать громадсько-політичного і культурного діяча Луки Мишуги привертає увагу істориків, широкої громадськості. Його діяльність на благо українського народу, воля і щастя якого були метою його життя - дозволяє посісти йому одне із чільних місць у гроні української інтелектуальної еліти.
Л. Мишуга помер 8 лютого 1955 р. в Нью-Йорку, де й похований. На його могилі споруджено пам’ятник із бронзовим погруддям роботи скульптора світової слави Ол. Архипенка.
Якось ще перед смертю Л. Мишуга висловився: „як умру, то хотів би, щоб там, у моєму рідному Виткові на цвинтарі біля могили мого дядька, світової слави співака Олександра Мишуга, була хоч би скромна таблиця, що на вільній американській землі помер січовий стрілець".
Під час зустрічі у Львові з журналістом-редактором „Голосу Америки" в США п. Ференцевичем, я попросив його заново сфотографувати пам’ятник на могилі д-ра Л. Мишуги, бо світлина з 1993 р., яку він мені подарував, була неякісною. Пізніше п. Ференцевич писав у газеті Свобода: „Ідучи нещодавно з Вашингтона до Нью-Джерзі, я повернув на цвинтар Евергрін у Гилсайді, щоб зробити фото з пам’ятника на чорно-білій плівці. Велике було моє розчарування й охопив мене великий сум, коли побачив, що хтось украв з пам’ятника бронзове погруддя св. п. д-ра Мишуги. В адміністрації цвинтаря службовичка Ненсі Говел пояснила, що вони не несуть жодної відповідальності за статуї, погруддя і т. п., розміщені на могилах.
У похоронному домі „Литвин: Литвин" [...] 84-літній син засновника фірми Мирона Литвина, який займався похоронами д- ра Л. Мишуги, сказав, що ще у 1997 р. він зауважив брак погруддя св. п. редактора. Нікчемні святотатці трапляються по всьому світі, і, на жаль, також у США. На щастя, предсідник УНСоюзу Уляна Дячук, знайшла в архівах фото первісного вигляду могили ... Луки Мишуги, воно вже в дорозі ... до Львова"

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 256-259.
Опитування
Всі

Яку соціальну мережу ви відвідуєте найчастіше?


Популярні новини