» Олександр Мишуга
Останні новини
Олександр Мишуга


Серед найвидатніших оперних співаків минулого особливе місце належить Олександрові Мишузі. Наприкінці XIX - початку XX ст. він був неперевершеним в операх „Отелло", „Аїда“, „Кармен“, „Галька". Його лірико-драматичний тенор полонив слухача. Любителі музики з величезним захопленням зустрічали його виступи в Римі і Парижі, Берліні і Відні, Петербурзі і Варшаві та інших великих містах світу.
Народився Олександр Пилипович Мишуга 7 червня 1853 р. у містечку Новий Витків. Його батько - стельмах і швець, мав невелике сільське господарство, а в 1870-х роках був війтом рідного містечка. На третьому році життя померла мати, згодом у хаті появилася мачуха, а потім і її діти. Хоч мали невелике господарство, матеріальне життя їх було нелегким.
Змалку хлопець любив народні пісні, а співаючи разом із братами, милозвучністю свого голосу приваблював сусідів. З 1868 р. починається його навчання у Львові (дяківська бурса, гімназія, учительська семінарія), яке дуже обтяжували великі нестатки. Шкільні товариші знайшли О. Мишузі кілька приватних уроків, і це рятувало його у скруті. Далі він навчається в музичній школі Мікулі у професора співу Валерія Висоцького. Паралельно з навчанням О. Мишуга співав у хорах, виконував сольні номери на концертах.
У 1880 р. вперше з успіхом виступив на сцені з уривками опери С. Монюшка „Страшний двір". Але співак прагнув удосконалити свою майстерність, тому подався на навчання до Італії - мекки вокального мистецтва. За сприяння друзів і шанувальників його таланту О. Мишуга дістав деяку суму грошей від Крайового Виділу, Народного дому, дещо виручив від концертів - і з цими грішми поїхав до Мілана, де вчився у професора консерваторії Джовані. З 1883 р. співав у місцевій опері. В сезоні 1883/1884 рр. виступав у Львові в операх „Фауст“, „Галька" та ін. Про нього заговорила преса, музична критика.
Влітку 1884 р. почався тріумфальний шлях у житті артиста. В багатьох Операх, зокрема в італійських та польських, він, як ніхто, чудово виконував провідні ролі. Мишуга співав партії Альф- реда у „Травіаті" і герцога в „Ріголетто" Верді, Фауста в однойменній опері Гуно та багатьох інших. Чудовий голос, гарна сценічна постава, великий акторський талант - усе це робило його прекрасним оперним співаком. Мишуга належав до тих митців, які не тільки відтворюють, але й переживають свої ролі. Це відчували слухачі.
Артист займав почесне місце в історії українського концертного виконавства як один з найкращих виконавців народних пісень, творів українських та іноземних авторів. У програму концертів серед інш. включав: „Мені однаково" М. Лисенка, „Цвітка дрібная" В. Матюка, „Помарніла наша доля" А. Вахнянина. О. Мишуга вважав за свій обов’язок брати участь в українських національних святах. Він співав у Києві на ювілеї української літератури - ІООПлітті виходу в світ „Енеїди" Котляревського (1898 р.). Часто виступав разом із Соломією Крушельнццькою, Модестом Менцин- ським, Антоніною Осиповичевою. Брав участь у концертах, присвячених Т. Шевченкові. Так, 16 травня 1894 р. в залі Народного дому у Львові співав разом з С. Крушельницькою у концерті до 33-х роковин з дня смерті Кобзаря. Артист виконував тоді композиції „Дві зорі" і „Козак" та „Помарніла наша доля".
О. Мишуга сприяв розвитку „Просвіти". У грудні 1912 р. склав у дар Товариству 2000 корон, у фонд ім. І. Франка - 1000 корон.
Майя Чінберг - видатна шведська співачка, учениця Мишуги, у своїх спогадах відзначила, що це був педагог, якому не було рівних навіть в Італії. Він виховав багато першокласних співаків, серед яких - Я. Королевич-Вайдова, В. Рашковська, Г. Лєска Арндт, М. Микита.
Виступи артиста супроводжувалися бурхливими оплесками, викликами „на біс" із проханням повторити окремі номери. Українська піаністка, музичний критик і педагог С. Дністрянська у спогадах писала: „Взагалі можна вирізнити два головні чинники, що творили суть мистецтва О. Мишуги: високу і тонку культуру, що дозволила йому опанувати всі елементи співацької штуки, і вразливу, вільну від всякої пози і афектації, артистичну душу,,. На знак високого артистичного виконання слухачі нагороджували його оплесками, квітами, вінками зі срібла і золота.
Цікава деталь виступу Мишуги у віденській опері 1885 р. При запрошенні віденської опери співакові висунули такі умови: співати в операх німецькою мовою з гонораром — 150 гульденів від виступу. Артист співав переважно мовою оригіналу опери. Але тут він погодився виступати у Відні з умовою, що гонорар за один виступ одержуватиме вдвоє більший - 300 гульденів. Директор Віденської опери погодився на це без жодного спротиву. 5 лютого 1885 р. Спектакль „Фаворитка", роль Фернанда виконує Філіппі Мишуга. Ряди елегантної публіки, у тому числі титулована знать: князі, графи, барони, високі чини та ін. З пахощами і блиском великого світу. Публіка випещена найкращими голосами великих арстистів світу, аплодувала переважно після опущеної завіси, але тут не витримала і нагородила співака оплесками при відкритій сцені, після проспівання першого романсу і так дальше впродовж всієї вистави та інших спектаклів.
Великий успіх Мишуги і в другому спектаклі („Лючія ді Лам- мермур") допоміг йому отримати дозвіл - всі подальші ролі виконувати італійською мовою, тобто мовою оригіналу опери.
Понад 600 разів виконував він партію Йонтека в опері Монюшка „Галька", геніально відтворюючи образ простого хлопця з народу. Арію „Szumi^ jodly" (польськ. „Шумлять смереки") співак передавав з такою силою, що зал завмирав, а потім лунали хвилі оплесків та вигуки „біс".
У долі прославленого артиста було щось спільного з долею Йонтека, а саме - жаль за втраченим коханням. В серці артиста на все життя залишилась рана через втрату улюбленої співачки Марії Вісньовської, яка трагічно загинула у Варшаві 1890 р. від кулі царського офіцера. Ввечері, в день похорону артистки, Мишуга мав співати спектакль „Фаворитка" Г. Доніцетті. Дирекція театру, знаючи про стосунки обидвох великих артистів, вирішила відмінити виставу, але Мишуга заявив, що співатиме. Задовго до початку спектаклю публіка заповнила зал, а тисячі людей, не маючи можливості бути на виставі, оточили театр. Мишуга співав проникливо, задушевно, з великим драматизмом. А коли почав арію над могилою убитої „безмежно коханої Елеонори... це був не просто спів, не просто гра, - справжня драма людини, що втратила найдорожче".
У житті артист був скромний, вразливий. Завжди почувався сином свого народу. Щедро допомагав бідним, по-князівськи підтримував матеріально ремісничо-промислову бурсу, Музичне товариство ім. М. Лисенка, Літературно-науковий вісник у Львові, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, київську „Раду,,, Товариство ім. Петра Могили у Києві, посилав гроші погорільцям Нового Виткова і села Полового, допомагав збудувати церкву у Новому Виткові, видати збірку „Зів’яле листя" І. Франка. Годі порахувати ті щедрі дари, що їх довгі роки складав на народні цілі.
В листі від 5.06.1904 р. з Варшави О.Мишуга писав до Варвари Літинської: „Вчера я получив довге письмо від от[ця] Діяковського о пожарі в Виткові, а нині Ваші витинки з „Діла,,. Серце біль стискає на таке нещастя і смуток овладів цілу мою душу [...]. Тут скора поміч конечна, бо бідні люди гинуть, а чоловік безсилий, щоби всіх підратувати. Я тепер не маю готових грошей під рукою не можу їм післати нічого звідси, а помочи треба конечно. Будьте так добрі і пішліть їм на руки отця Діяковського хоть з тисячу корон, щоб розділив для найбідніших погорільців без різниці народности і релігії, а потім на церкву осібно може 1000 корон, будьте ласкаві післати з відомих Вам грошей. Ми не маємо звіту о. Діяковського про те, кому була надана допомога, але очевидно, найбільшу частииу Мишугових грошей тоді дістали бідні єврейські сім’ї, бо найбільше їх тоді погоріло.
А самі витківці гордилися тим, що знали, коли він наїжджав до Виткова під час сінокосів, то любив, як сам казав, дихати витківським пахучим і п’янким повітрям, ходячи по сіножатях, зокрема по так званій Люті, де була невелика лука Мишугів. А як делікатно він умів допомагати односельчанам, наприклад купуючи сливи, можливо й непотрібні йому, оплачуючи стократно їх вартість. І не один раз співак-артист присилав гроші на допомогу бідним, а також родині на відкупівлю піщаного городу - „копані" з рук лихварів, в лапи яких попадала сім’я його брата Теодора.
Не можна не згадати двох деталей біографії артиста, які замовчувались у радянські часи. Маю на увазі його участь у паломництві галичан до Святої Землі у 1906 р., яке очолював митрополит А. Шептицький.
О. Мишуга співав там у супроводі хорів з числа паломників релігійні пісні („Отче Наш", „Плотію уснув" та ін.), а також світські пісні для паломників (500 осіб) на кораблі при поверненні додому.
Влітку 1914 р. Мишугу запросили на Сокільський здвиг у Львові. Він разом з М. Менцинським із захопленням спостерігав, як вулицями Львова тисячами марширували ряди соколів, січовиків та стрільців. Тоді ж учасники святкового прийняття в кінці вечері співали національний гімн. „І з якою силою та запалом співав тоді Стрий „Ще не вмерла Україна" (зі погадів Луки Мишуги про свого дядька).
Це був останній спів Мишуги на рідній землі.
Помер Олександр Мишуга - 9 березня 1922 р. на курорті біля німецького міста Фрайбурґ. Після складної операції перестало битися його благородне серце. Приятелі, учні й учениці подбали про те, щоб забальзамувати тіло і в двох домовинах (одна зі скляним віком) відправити до Львова.
В п’ятницю 29. IX. 1922 р. о 3-ій годині пополудні в Преобра- женській церкві відбулася панахида, яку відправив мітрат о. Бі- лецький в супроводі духовенства. Співали хори „Бояна" і „ Бандуриста“, після чого з амвона мав прощальну проповідь отець доцент Садовский. Далі винесено домовину до каравану на вулиці. Ударили дзвони. Хор міського театру відспівав „Beati mortui...,,. Вслід за тим хори „Бояна“ і „Бандуриста" відспівали „Тихий вітер" і траурний похід рушив до Музичного інституту ім. М. Ли- сенка. За домовиною йшла рідня покійника, найчільніші представники української громадськості та майже десятитисячна юрба львів’ян. Серед траурних пісень доплив хоровід до музичного Інституту, де з балкону з прощальним словом виступив д-р Іван Копач.
Починало смеркатися, коли похоронний похід рушив на залізничний Головний двірець... ще одна євангелія, ще одна жалобна пісня... загорілись ліхтарі як домовину знімали з каравану до траурного вагону...
...Повільно їде домовина ген в рідні сторони, які він так щиро, а кротко любив".
В суботу, 30 вересня в полуднє домовина була привезена до Радехова. На станції зустрів її радехівський парох д-р В. Пелліх, відправив панахиду від імені громадян Радехова і цілого повіту. Радехівський хор під управлінням диригента пана О. Хмари відспівав кілька похоронних пісень. На возі, омаянім чудовою зеленню, зложено домовину і пара чорних коней повільно повезла її до Нового Виткова у супроводі почесного ескорту хлопців в українських національних строях, що їхали на чорних конях.
Там місцевий парох крилошанин о. Теофіл Корчинський відправив Службу Божу і теплими словами попрощав великого Добродія місцевої церкви і всієї громади. Львівський хор під орудою пана Т. Купчинського співав цілу Службу Божу.
1 жовтня в неділю о 1-й годині в полуднє стали до похоронного обряду о. декан Кордуба (парох Сішна), о. Евзебій Бачинський, о. Т. Корчинський, о. д-р В. ГІелліх, о. М. Коритко, о. М.Демцьо, о. І. Купчинський, о. Л. Діяковський. Маси народу облягли цілий Нововитівський цвинтар, де збудовано величаву гробницю поруч гробу батька покійного Пилипа Мишуги.
Почався траурний похоронний обряд. Перший промовляв о. Євзебій Бачинський - від імені Ремісничої бурси у Львові (яку покійник так щедро спомагав грішми) і другий - радник д-р Дрималик - від Музичного товариства імені М. Лисенка, третій - д-р Степан Федак (адвокат, захисник українців у політичних процесах) - палкими словами прощав славетного співака і великого громадянина і так закінчав свою промову: „...Ми ще раз прийдемо до Тебе, дорогий Друже, ще раз поклонимося Тобі і заспіваємо Тобі пісню „Помарніла наша доля", одначе в зміненому тексті, бо покінчимо її словами „а вже прийшов той час лучшої долі для нас".
Домовину встановили у гробниці з таблицею-епітафією: „Олек- сандер Мишуга світової слави артист-співак, що весь труд свого життя, славу та майно рідному краєві в жертву приніс".
Якщо українська преса публікувала на своїх шпальтах некрологи про О.Мишугу6, деталі похорону, то у польських періодичних виданнях („Gazeta Lwowska,,, „Kurjer Lwowski,,) та в інших не знаходимо про ці події жодного слова. Адже О. Мишуга як артист- співак і педагог немало спричинився і до розвитку польської культури. Причину цього бачу в двох аспектах: 1) після виступу співака на концерті до 100-річчя пам’яті Тараса Шевченка у Львові польська преса „почала накидатися на нього, обурюючись тим, що він нібито видає „польські гроші" на „гайдамацькі" цілі. Лука Мишуга у своїх спогадах зазначав про це так - „стрий, пересилаючи мені витинки тих газет, писав: „Таж я їм співав за марні гроші, просто дурно в порівнянні з офертами, які я мав з інших театрів, або з тим, що мені платили ось хоч би в Петербурзі. А вони пишуть про польські гроші"7. Польська шовіністична преса пов’язувала, очевидно, прізвище Мишуги з Лукою Мишугою - громадсько- політичним діячем, дипломатом ЗУНР, що активно боровся усіма доступними йому засобами за свободу і незалежність України.

Вшанування пам’яті О. Мишуги

Любов і шана великого артиста-співака виявлялася у різноманітних напрямках. Так, на його могилі у Новому Виткові у 1930- х роках часто можна було побачити свіжі квіти. При відправах парастасів у Великодні свята на цвинтарі священики починали урочисту відправу від його могили. Ярослав Цвікілевич у статті „З моїх спогадів про Радехівщину" розповідає: „В 1935 р. або в 1936 році у Виткові справляли йому величавий ювілей на його могилі за Польщі весь час висіла синьо-жовта стрічка".
Широко відзначали в Україні 110 річницю від дня народження О. Мишуги. Республіканська і обласна преса опублікували про нього низку статей і спогадів. У Києві відбувся великий вечір, присвячений митцеві, на якому виступив з доповіддю поет-академік Максим Рильський.
Урочисто відзначались ці роковини на Львівщині. Велике свято відбулося у Новому Виткові. У ньому взяли участь представники мистецької громадськості Львова - композитори, музиканти, вокалісти, педагоги, студенти вузів, а також сотні людей з міст і сіл тодішнього Сокальського району. Опівдні, в неділю 1 липня масовий похід рушив на цвинтар, де похований О. Мишуга. На його могилу представники громадськості поклали вінки квітів. З короткою промовою тут виступив директор середньої місцевої школи Ю. М. Савченко, який також зачитав спогад колишньої учениці співака, Олександри Любич-Парахоняк (1892 р. н.) української оперної співачки, яка проживала тоді у м. Винниках, що біля Львова. Він закінчувався словами: „Будьте горді з того, що у Вашім селі народився і виховався такий славний і чудесний співак, не забувайте про його дорогу могилу, вчіть своїх дітей шанувати його світлу пам’ять".
Урочистості продовжувалися на просторому шкільному подвір’ї. На імпровізованій сцені висів прортрет О. Мишуги - дар студента Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва М. Медведя, поруч стенд, присвячений життю і діяльності співака, що його підготували працівники Львівської наукової бібліотеки АН УРСР, Пам’ятка, що читати про Олександра Мишу- гу. З доповідю про життєвий і творчий шлях О. Мишуги виступив редактор Львівського книжково-журнального видавництва І. Деркач. Потім слово взяв ректор Львівської державної консерваторії, заслужений діяч мистецтв УРСР, композитор М. Ф. Колесса, родичка співака Д. Грабова (ур. Мишуга) та ін.
Із прижиттєвими спогадами про Мишугу, „нашого соловейка", виступив старожил Іван Улицький (1873 р. н.). На закінчення відбувся концерт артистів Львівської консерваторії та учасників художньої самодіяльності Львівського університету ім. І. Франка.
З великою радістю сприйняли присутні повідомлення про присвоєння Нововитківській середній школі імені Олександра Мишуги. Але республіканська влада в Києві відмовилась підтримати ідею присвоєння школі імені співака через те, що він був віруючим і головним спонсором будови місцевої церкви. І це несумісне з комуністичною ідеологією виховання молоді в атеїстичному дусі у школах.
Рівнож урочисто відзначили 130 річницю ювілею О. Мищуги у Новому Виткові в 1983 р. у неділю 19 червня. У президії урочистого засідання - доцент Львівської консерваторії М. Л. Бі- линська, заслужений артист України Є. Д. Вахняк, заступник начальника обл. відділу музичного товариства УРСР - М. М. Баран, поети Р. М. Качурівський, В. І. Лучук, скульптор Е. Н. Мисько, солістка опери М. В. Палій, бібліограф ЛНБ С. П. Костюк та ін.
Доповідь про співака виголосив кандидат мистецтвознавства Я. В. Якуб’як. Крім того виступили з промовами: голова спілки композиторів УРСР (Львівське відділення), композитор А. С. Кос- Анатольський, артистка М. Байко, родичка О. Мишуги С. А. Карп- люк, вчителька Нововитківської школи 3.0. Іваницька.
На закінчення урочистостей відбувся концерт хору музичного училища з Дрогобича під управою уродженки Нового Виткова Марії Гірняк (ур. Карплюк), майстрів мистецтв Львова та ін.“.
Благодійний фонд ім. О. Мишуги провів низку урочистих заходів, пов’язаних із 150-річним ювілеєм славетного співака, зокрема:
У неділю 8 червня 2003 р. у новому Виткові Літературно- мистецьке свято „Чарівний голос і свята душа“ розпочалося святочною літургією у церкві Вознесення Господнього. Народна хорова капела Радехівської музичної школи ім І. Білозора співала цю літургію. Після виголошення промов священиками, колона, очолювана братством, під мелодію пісні „О, споминай нас, Діво Маріє направилась на цвинтар до гробниці О. Мишуги. Священики - М. Левицький з Нового Виткова, Б.Левицький з Лопатина, Я. Ми- халюк з Радехова освятили гробницю, а поминальну панихиду співали студенти - майбутні священики.
Промову про значимість вшанування пам’яті Мишуги на державному рівні виголосив народний депутат України Олег Тягнибок. Біля пам’ятника Олександру Мишузі співали хористи селища Лопатин та членкині союзу Українок з Нового Виткова. Тоді ж було відкрито і освячено музей О. Мишуги, директором якого є Мирослава Стражник.
А далі усі гості, у числі яких - депутати обласної ради
A. Парубій та В. Тимощук, поетеса М.Людкевич, львівський художник, виходець з Нового Виткова О. Білоус, директор Сокальського музею народознавства А. Покотюк, проректор Львівської музичної академії В. Камінський, відомий режисер і актор В. Шумейко, голова постійної депутатської комісії з питань культури обласної ради М. Христинич, взяли участь в урочистій академії у Народному домі Виткова.Численні слова вітань та музичні твори у виконанні оперних співаків у супроводі симфонічного оркестру Львівської державної філармонії (диригент Р. Фі- ліпчук) надали святу особливої урочистості.
Від родини О. Мишуги виступили Б. Карплюк - директор видавничо-поліграфічного підприємства „Армія України", вищезгадана родичка співака Д. І. Грабова, Іван та Юлечка Карплюки.
B. Савчук від почесного консула Казахстану в Західних обласнях України В. Кожана, дякував за запрошення, говорив теплі слова про витківчан, з якими налагодились добрі стосунки і зробив для місцевої школи цінний подарунок.
13 червня в Будинку органної і камерної музики у Львові відбулася наукова конференція „Олександр Мишуга - митець і громадянин". У музично-меморіальному музеї Соломії Крушель- ницької була організована виставка „Учні славетного Маестро" з фондів музею.
У Шевченківському гаю м. Львова відбувся ювілейний концерт імені Філіппі-Мишуги. У концерті прозвучали народні і сучасні українські пісні у виконанні професійних та народних колективів та виконавців.
На сцені Львівської опери відбулася урочиста академія, присвячена О. Мишузі. Шанувальники його таланту послухали поважне слово про ювіляра, яке виголосив заслужний діяч мистецтв України, київський музикознавець М. І. Головащенко. У день його 80-ліття львів’яни тепло привітали дослідника творчості оперного співака, автора й упорядника книги „Олександр Мишуга,,. Там же відбувся концерт за участю провідних артистів — солістів Львівської опери. Прозвучали провідні партії, у тому числі італійською та польською мовами, переносячи слухачів до найкращих оперних театрів світу в Мілані, Парижі, Лондоні, Відні, Варшаві, де співав О. Мишуга.
В 2004 р. у Львівському театрі опери та балету встановлено бронзове погруддя О. Мишуги. Скульптор Я. Скакун.

Записи виступів Олександра Мишуги



Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 248-256.
Опитування
Всі

Яку соціальну мережу ви відвідуєте найчастіше?


Популярні новини