» Перші поселення
Останні новини
Перші поселення

У щоденному житті ми рідко задумуємося над тим, що відбувалося на теренах Виткова у дуже віддалених від нас віках (маю на увазі передісторичні, дохристиянські часи). Які люди тут проживали, чим відрізнялися від сусідніх племен, яких звичаїв дотримувалися, чи вірили в Бога і як собі його уявляли.

Тільки археологія вносить уявлення про початки заселення тієї чи іншої території. Використовуючи археологічні дослідження, вчені датують найдавніші поселення на теренах нинішнього Нового і Старого Виткова кінцем III - поч. II тисячоліття до нашої ери.

На північно-західній околиці Нового Виткова, на пісковому горбі, що підноситься понад колись заболочуваною низовиною -сіножатями, були знайдені предмети ужитку давніх наших предків - кінця кам’яного - початку бронзового віків. Підйомний матеріал складався із кам’яних виробів та обломків кераміки „городоксько-здолбицької культури“. Слід відмітити, що західний схил згаданого горба „Острівчика“ звернений до вітру - пологий, а протилежний йому дещо крутий. Тут у 1970-х роках археологічні дослідження проводив науковий співробітник Інституту суспільних наук АН У PCP - Роман Теодорович Грибович. Його знахідки підтверджують існування там поселення доби кінця кам’яного -початку бронзового віку.

У сусідніх з Витковом поселеннях археологи знаходили пам’ятки ранньо-скіфського часу. Від початку доби заліза в цьому районі виявлено низку речей, що відрізняються від поширених там пам’яток пізньобронзового періоду - лужицької культури. Пам’ятка цієї культури знайдена, серед інших, біля села Павлова (5 км від Виткова) - це могильник із залишками тілопальних поховань, який представлений там лише однією урною. У носїїв цієї культури був звичай спалювати своїх померлих, після чого класти в могилу обгорілі кістки разом із прикрасами, знаряддями праці, зброєю тощо.

Український археолог Ярослав Пастернак у статті „Нові археологічні набутки Музею Наукового товариства ім. Шевченка (у Львові) за час від 1933 по 1936 рр.) писав: „Серед нових археологічних набутків княжої доби..“ із Виткова надійшли керамічні пам’ятки, виявлені на згаданому „Острівчику“, в музеї вони були зареєстровані під № 240795.

На південному сході від Старого Виткова археологи виявили сліди поселення культури шнурової кераміки. Археолог І. К. Свєшніков вказував, що поселення кінця кам’яного - поч. бронзового віку було розташоване на південних схилах піщаних дюн над заболоченою низовиною на відстані двох км на південний схід від Старого Виткова6. Біля Нового Виткова було знайдено сліди поховання бронзового віку.

У Виткові були сліди поселення часів Київської Русі X-XIII ст. Воно знаходиться в урочищі Острівчик на північно-західній околиці села, ще у 1930-х роках там знайдено кераміку 11-13 ст.

У 1960-х роках у Виткові займалися археологічними розкопками учні середньої школи з учителькою Ж. Д. Сімферовською.

Копали в околиці Старого Виткова, на горбі біля хутора Волиця Радванецька та біля хутора Оборотів. Там знаходили кістки різних тварин, залишки знарядь праці, вироби з каменю, старовинну кераміку.

У IX ст. землі Прикарпаття аж по ріки Буг, Стир і Горинь були під зверхністю Велико-Моравського князівства (Моравія - тепер округ у східній частині Чехії). Наші предки тоді вже були християнами. Заслуга в утвердженні християнства на наших землях належить просвітителям Кирилу і Мефодію, які на просьбу моравського князя Ратіслава і з доручення візантійського імператора Михаїла у 863 р. вирушили до Моравії, щоб ввести там слов’янське богослужіння. Створивши новий алфавіт, вони перекладали слов’янською мовою церковні книги. Алфавіт і перша слов’янська літературна мова мали вирішальне значення для розвитку українського письма, книжної мови та літератури.

Київський князь Володимир Великий здійснив два походи (981 і 992 рр.) на моравських князів і, відвоювавши теперішні землі Галичини, Західної Волині, Буковини і Закарпаття, приєднав їх до Київської Русі. Після смерті Ярослава Мудрого (1054 р.) його нащадки поділили державу між собою на окремі уділи -князівства і вони вважали себе єдиними повноправними володарями у своїх вотчинах. Київських князів - Володимира та його сина Мстислава вони ще визнавали за верховних правителів, але після смерті останнього (1132 р.) могутня Київська Русь розпалася на дрібні князівства. Внуки Ярослава Мудрого - Володар, Рюрик і Василько заснували собі князівства зі столицями в Перемишлі, Звенигороді й Теребовлі. Син Володаря Ростиславича князь Володимирко (правив у 1141-1153 рр.) об’єднав ці землі. У 1141 р. він переніс свою столицю із Звенигорода в Галич і від назви цього міста князівство стали називати Галицьким або Галицькою Руссю. Син Володимирка Ярослав Осмомисл (правив 1153-1187), поширив свою владу аж до Дунаю. Останнім галицьким правителем із роду Ростиславичів був Ярославів син Володимир, який не мав прямих спадкоємців і після його смерті (1199) волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галичину й Волинь в одну державу. Династія Романовичів (1199-1340) сприяла піднесенню політичного, економічного та культурного рівня Галицько-Волинського князівства (від 1253 р. - королівства). Данило Галицький був коронований легатом папи Римського. Ця династія правила державою, долала боярські заколоти, боронила державу від зазіхань польських, угорських, німецьких, литовських та монголо-татарських наїзників. В 1264-1301 рр. під їхньою владою перебувало Закарпаття, а від 1239 р. за рік до монголо-татарської навали князь Данило посів Київ. Після того, як у 1240 р. татаро-монголи на чолі з ханом Бату взяли Київ, а його загони спустошили Володимир, Галич та інші міста, Руське князівство було захистом християнського світу перед азійськими ордами, воно ще понад сто років існувало як окрема держава.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 14-17.
Опитування
Всі

Яку соціальну мережу ви відвідуєте найчастіше?


Популярні новини