» Під польською короною
Останні новини
ПІД ПОЛЬСЬКОЮ КОРОНОЮ

(1387-1772)

Коли Галицька Русь перейшла під владу Польщі, значна частина земель належала боярам і церкві. Польські власті, як правило, не відбирали від них землі, виконуючи при польських королях ті ж повинності, що й раніше при руських князях.

Бажаючи мати на цих теренах надійну опору, польська влада роздавала землі польській та чужоземній шляхті, таким як Ситко з Мельштина і Ян з Сінної, а далі - Гурковим, Собєським, Тарнавським, Потоцьким та ін., за що ця шляхта повинна була відбувати військову повинність.

В основному бідна польська шляхта наїжджала (особливо з Мазовії) на українські території, а королі щедро роздавали загарбані землі дворянам, духівництву, ченцям. В Галичині утворився значний прошарок привілейованих польських колоністів, що з часом витіснили старе руське боярство з їхніх осель і все більше усували їх від політичного життя.

„Руське право“ у вужчому розумінні - це рештки давнього українського права, яке залишилося в селі на приєднаних до Польщі у 14 ст. Холмській і Белзькій землях та в Галичині після 1387 р. Згідно Руського права на селі діяли самоуправні громади, вони вибирали своїх зверхників - тіунів, старців і навіть священиків, громадою відповідали перед державною владою, мали окремі громадські суди тощо.

Перша історична писемна згадка про Витків відноситься до тих часів, коли західноукраїнські землі перебували під владою мазовецьких князів. Так, польський історик Т. Вєжбовський під 1455 роком реєструє акт, згідно якого Владислав І, король Мазовії заставив село Витків, що у Белзчині, Станіславу з Савицьких за суму в 200 марок. Про цю подію згадує Т. Коструба у своїй праці „Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 р.“ (Нью-Йорк-Торонто, 1989. - С. 90). Я. Миколаєвич у своїм „Описі географічно-статистичнім повіта Кам’янецького“ (Львів, 1894. -С. 98), зазначив, що Витків існував уже за часів Ягайла. Історики твердять, що до першої писемної згадки про давнє поселення воно могло уже проіснувати сотні років. Що стосується давньої писемної згадки про Витків, то на теперішній час такою згадкою є також запис у Белзьких земських книгах під 1469 роком господарсько-майнового характеру, де між іншим читаємо: „Шляхетний Ніколай, названий Храпек, спадкоємець дібр Корчина визнав, що як співвласник своєї дружини Ядвіги, яка була дочкою Якова з Лещкова, отримав як посаг 80 марок і Витків та Корчин у своє володіння, а з другого боку, тій самій Ядвізі дав у рахунок посагу 200 марок і понад половину усіх успадкованих дібр: Корчин, Витків, Левче, Седзар, Олтарів і Щитко, насправді які мають перейти йому в довічну власність.

Відмітимо, що такі вищезгадані поселення як Седзар і Вольтажів пізніше ніде не згадуються. Вони немов у воду канули. Очевидно були знищені під час татаро-ординських наскоків.
Інша писемна згадка походить з XV століття.

Повноваження з 1487 р.
Вельможна Агнеса, спадкоємиця Левча, дочка шляхетного Мартина Храпка і дружина шляхетного Йоганна Орисовського за порадою і згодою свого чоловіка, вищезгаданого Йоганна Орисовського, визнала, що постановила і підписала акт про те, що розпоряджається і робить шляхетного Нємежа, спадкоємця Лешкова опікуном, управителем і розпорядником своїх дібр, а саме земельних ділянок у Левче і Виткові, надаючи цьому Нємежові всю повноту влади у вищезгаданих своїх добрах Левче і Витків повноправно управляти своїми маєтками, позиватися за них до суду від свого імені, так, якби від імені Агнеси було що-небудь зроблено самим Нємежою чи то у справах продажу чи платні, чи закладних дрібним майном - слід вважати обов’язковим.

В XIV ст. у Виткові ще існували давні юридичні інституції, які тут сформувалися у зв’язку із певними господарськими та політичними умовами. Ще від княжих часів місцеве населення жило, користуючись „Руським правом“. Управителями села (на відміну від „польського“ чи „німецького права“) були місцеві українці, функціонували свої суди, була характерна плата натуральної данини.

Проте в XV ст. руське право насильно стало замінюватися польським і німецьким правами. Для польських феодалів це було дуже вигідно, тому що давало можливість все підкоряти дідичу в приватних добрах і старостинському урядові в королівщинах.

Постановою шляхетського сейму в 1520 р. в усій Галичині запроваджено панщину. Польська шляхта розпочала заводити тут польське кріпосне право, яке давно вже існувало в Польщі. Грошовий чинш та оплату натурою замінено обов’язковим відробітком на панських ланах. Спочатку цей відробіток становив кілька днів на рік, пізніше один день на тиждень, а згодом кількість днів збільшено до 3-х. У 1532 р. селянам було заборонено покидати село без дозволу дідича. Панщину спочатку зобов'язано було відбувати українське духовенство. В 1649 р. коронний сейм у Варшаві своєю ухвалою скасував панщину для священиків Речі Посполитої, відзначивши, що стан грецького (українського) духовенства у маєтках королівських, духовно-церковних, шляхетських в короні, Великому князівстві Литовському, у Руських добрах -звільняється від всілякого підданства, податків, панщини, підвод та інших робіт. Застерігається, щоби до таких тягарів ніким не були примушувані і щоби залишалися під юрисдикцією своїх духовних пастирів.

Про дідичів Лящів, які тривалий час володіли Витковом, йдеться у польських гербовниках, де читаємо: шляхетний пан Амброзій Лащ помер 1583 р. його діти: Гаврило, Євстахій, Малгожата і Варвара були у 1583 р. під опікою стрия Андрія. Варвара, дружина Станіслава Круша. Вона в 1601 році зреклася батьківських дібр на користь брата Євстахія. Обидва брати Лащі — Гаврило та Євстахій — були дідичами дібр Виткова, Корчина, Щепаркова та ін.

Павло Лащ, син Андрія, дідича на Обровцю та Євстахій, син Амброзого у Виткові в 1584 р. студент університету в Кракові, син Євстахія Хризостом - були дідичами Виткова.

Витків був у володінні дідичів Лянцкоронських. Вацлав Лянцкоронський з своєю дружиною Анною з дому Лащів, у 1675 р. збудував і вифундував у Виткові монастир оо. Августинів та мурований костел фортечного типу.

Серед дідичів, які володіли Витковом у XVI ст. був Ян Б[же]зіцький. У Белзьких актах є такий запис: Після Нового 1598 року князь Григорій [Сангушко] мав сплатити борги різним вірителям, але тому що не мав готівки, щоби покрити свої зобов’язання, уже в понеділок після свята „Трьох крулів“ одним борги сплатив, а з іншими уклав нові угоди, щоб отримати до оплати потрібну грошову суму. І так, будучи сам заставним орендарем дібр Рожджалів і Корчина, віддає їх у заставу на таких самих умовах Янові Б[же]зіцькому з Виткова і його дружині Анні за 2000 польських злотих.

Про стан господарства Виткова дають деяку інформацію акти оподаткування. Так, у податкових реєстрах з 1531 р. вказано, що у Виткові обробляли ґрунтів 1,5 лана (лан дорівнював біля 30 моргів землі)11 в 1578 р. Витків не підлягав оподаткуванню, бо був повністю спустошений татарами.

Межі володінь маєтків інколи порушувались дідичами, які подавали скарги в земські суди. В 1591 р. возний (судовий виконавець) Мальхер з Лещатова, що біля Тартакова, розглядав справу про суперечку за межу між Витковом і Радванцями у Белзькому земському суді.

В 1618 р. Витків оподатковувався із 3-х ланів землі. Крім того, в актах Белзького гродського суду зазначено, що у Виткові тоді було три за городників, які не обробляли землі, не тримали худоби. А в актових книгах того ж гродського суду за 1630 рік зазначено, що у Виткові 19 „димів“ („дим“ ототожнювався з одним господарством).

В актових книгах Буського гродського суду записано, що при розмежуванні ґрунтів між селами Нестаничі та Радванці провадили опис межі, де між іншим згадується Витків: від трьох копців комісія пішла на схід до дороги з Павлова до місця, званого потік Витків, а далі до могили, яка була між Витковим потоком та місцем, що називається Шопське болото.

Я. Миколаєвич у своїй праці „Опис географічно-статистичний повіту Кам’янецького,, писав, що витківський „замок зруйнували 1654 р. козаки“ (с. 97) і оподатковувались тоді лише 10 „димів“, які разом обробляли лише один лан землі. Це був час, коли після Переяславської угоди, у відповідь на договір Б. Хмельницького з московським царем, татари й поляки об’єднали сили і почали новий етап війни. Татари спустошували наш край, а поляки відвойовували втрачені позиції.

Дерев’яний костел у Виткові стояв ще в середині XVII ст. десь посередині села. У 1675 р., власник дібр місцевих Ян Лянцкоронський — каштелян галицький і його син Вацлав збудували у підвищеному місці, в своїй фортеці мурований костел і монастир на 12 монахів та відповідно його забезпечили майном.

В актових книгах Белзького гродського суду значиться, що в 1680 р. у Виткові був „замок“, очевидно, відбудований після зруйнованого у 1654 р. козаками. В 1681 р. у містечку було 34 „дими“, млин та священик.

Значна кількість винниць, броварів, шинкових і заїзних домів У XVIII ст. в містечку свідчать про те, що там була жвава торгівля у період ярмарків, від проїжджих через Витків купців тощо. Пивоварні повинні були мати грошові, півґрошові та шелягові міри -дерев'яні кварти, коновки для визначення відповідного чопового податку. Чоповий податок - це державний акцизний збір на алкогольні напої, спочатку на пиво, напій із меду, а пізніше і на горілку.

В 1751 р. містечко Витків сплачувало 147 злотих шелягового і чопового податку.

Питний мід — алкогольний напій (9—18 %), одержуваний ферментацією меду, розбавленого водою, інколи з додатком хмелю (хмельовий питний мід), з приправами коренів, фруктових соків, зелені тощо. Розрізняли типи питного меду: півтора (співвідношення меду до води - 2:1), двійняк -1:1, трійняк - 1:2, чвірняк -1:3. Цим слабоалкогольним напоєм пригощали своїх клієнтів у кнайпах ще й у XIX - поч. XX ст.

В актах Белзького земського суду вказано, що у 1752 р. Новий Витків був у володіннях Потоцьких. Тут тоді було 116 будинків. В ринку стояло 34 дерев’яних будинків, а також була ратуша. В ній мешкав орендар Мендель Мошкович, який платив за оренду 2-х млинів, за мита: гребельне, торгове, ярмаркове, мостове - 3000 зол. в рік21. Тоді в містечку було 22 винниці, які належали євреям і лише одна була в руках християнських, у війта Федька Морозяка. У цих актах значиться, що тоді у Новому Виткові було 13 єврейських шинкових і заїзних будинків, а три були у християнських руках. А в 1765 р. тут у ринку мешкало 452 євреї, тобто 80-90 сімей.

Євреї у Новому і Старому Виткові займалися в основному торгівлею, у т. ч. держали шинки, винарні, а також займалися ремеслами. Згідно статистичних даних, які проводила адміністрація Польського королівства, у 1765 році у містечку проживало 452 євреї, тоді як в Радехові 206.

Євреї Виткова були підданими дідичів і зобов’язані відбувати повинності — відробляти панщину або ж сплачувати чинш.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 20-26.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини