» Витків під час німецької окупації
Останні новини
Витків під час німецької окупації
(1941-1944)

В неділю, 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Нові жахливі випробування випали на долю витківців.

Вдосвіта 22 червня 1941 р. у Виткові добре було чути вибухи артилерійських снарядів, якими німці обстрілювали прикордонну зону радянських військових позицій. Біля річки Буг були заздалегідь збудовані оборонні споруди у тому числі бетонні доти і дзоти. Цілий день не припинялася артилерійська канонада. А вночі, з неділі на понеділок, у Виткові вже був німецький військовий передовий загін. З ранку в понеділок через Витків на схід Корчинською і Рожджалівською дорогами йшла німецька піхота. На Вигоні паслися коні, яких вони забирали і нав’ючували зброєю, частково запрягали до возів у господарських дворах. На вози клали амуніцію і прямували на Полове в бік Радехова. Після піхоти пішли моторизовані війська.

Ще в неділю з Радехова та інших населених пунктів почалася масова евакуація радянських урядовців, співробітників органів НКВС та військових.

Предметом особливих турбот для органів НКВС були переповнені тюрми Галичини. Згідно наказу Москви протягом 22-28 червня біля 60 тисяч в’язнів були розстріляні та закопані в ямах на подвір’ях тюрем, або залишені в підвалах.

Попри трагізм ситуації, значна частина українського населення сподівалася, що війна дасть можливість національно-визвольній боротьбі на перемогу. Саме в такому плані треба оцінювати проголошення ОУН-івцями ЗО червня 1941 р. відновлення самостійної України. Над Львівською ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Львівське радіо сповістило про проголошення Української держави та передало пастирське благословення митрополита Андрея Шептицького з нагоди цієї історичної події. Через кілька днів було створено Національну Раду - уряд України. Люди раділи, гадали, що настав жаданий час волі для українського народу. Але дальші події обернулися трагедією. Німці арештували представників нової української та радянської влади. У Виткові німці арештували голову сільської ради Євгена Панасюка та його старшого брата Івана. Останній через деякий час вернувся із Золочівської в’язниці додому, а Євгена запроторили у концентраційний табір, де він загинув. В 1943 р. арештовано солтиса В. Карплюка за те, що не повідомив про власний револьвер. Пізніше він загинув у концтаборі Авшвіц.

Великою бідою для населення була здача контингенту. Так німці називали примусову здачу зерна, за що платили значно менше його фактичної вартості. Контингент був високим, часто люди змушені були віддати все вирощене зерно. Також повинні були здавати німцям м’ясо, молоко, яйця. Контингент становив з одного гектара землі - два центнери зерна, від однієї корови 500 літрів молока, 300 яєць з господарства. За це платили не грішми, а так званими „пунктами“ - карточками, подібними до поштових марок, у незначній кількості, за які можна було придбати горілку, цукор, шкіру на взуття тощо. Німці організовували облави в поїздах і відбирали в людей продукти, які вони везли на продаж до міста. Без дозволу німецької влади не можна було різати свиней, молоти в млині. А для того, щоб зарізати свиню, треба було вигодувати дві - одну здати німцям і отримати дозвіл на те, щоб забити другу для себе. То ж люди різали свиней вночі, у стайні. Вся худоба селян була „покульчикована“ із зареєстрованими на них числами.

Німецький окупаційний режим продовжував репресії. Великого розмаху набрало насильне виселення молоді на примусові роботи до Німеччини. Німці влаштовували облави у містах і селах, на ринках, у поїздах. Кого схопили, відправляли у загратованих вагонах до Німеччини. У березні 1942 р. було відправлено ЗО тисяч юнаків на німецькі шахти. Пізніше були спроби відправити на різні роботи до рейху ще 100 тисяч осіб. Але заходами УПА цю акцію частково було зірвано: значна частина молоді опинилася в її рядах. Усього з України на роботи до Німеччини відправлено 2 млн. 400 тисяч людей.

Із Нового Виткова до Німеччини на примусові роботи вивезено таких осіб: Важило Г., Беднарська О., Горбачевський Й., Возняковські брати: Антін, Володимир, Остап, Демчук І., Іваницькі -брати: Володимир і Ярослав, Іваницький Т., Іржик Л., Манько І. Манько К., Сенькусь П.

Із Старого Виткова до Німеччини вивезені: Коць М., Кустина В., Стражник Г., Твердохліб М., з Оборотова - Лінарт... та Соловій М.

Гітлер забороняв вищу освіту, навіть в Німеччині скасували таку освіту, яку вважали непотрібною. У Сокалі функціонувала гімназія. Із Виткова там навчались: Дзьобай В., Кривий М., Обух Р., Обух С. (обоє брати з Оборотова), Панасюк М., Салагуб Я., Соловій О-Є., Шостак Д., Кос 3. Тоді ж у Сокальській торговельній школі навчалися: Дибська Я., Іванчук С., Обух С., Салагуб Е.

Друга половина 1943 р. і перша половина 1944 р. характерні тим, що більшовицькі війська перемагаючи німців, йшли на захід. Дорогою з Радехова через Полове, Витків, Корчин їхали возами та верхи на конях, кубанські козаки з родинами. Вони виділялися своїм одягом - великими хутряними шапками, сукняними плаща-ми-накидками. Зупинялися на ніч у господарів, розповідали про більшовицький „рай“ - голодомор, виселення в Сибір, насильну колективізацію. Весною 1944 р. протягом кількох тижнів у Виткові перебували частини військ російського генерала Власова. Вони різали в лісі дерева і возили своїми „тачанками“ у прифронтову зону для укріплення окопів. Після розгрому німців, англійці видали кубанців більшовикам, які їх знищили. Подібне було і з власівцями.

Адміністрвтивними керівниками Нововитківської ґміни тоді були: В. Вишинський, М. Головчук.
У той час лісовими дорогами біля Виткова проходили радянські партизани. Д. Улицький проводив... партизанів лісовими стежками до Павлова, Радванець, Гоголева.

Старожили Виткова добре пам’ятають червневі ночі 1944 р. Високо над селом пролітали важкі радянські літаки з півночі на південь і далекі заграви від Львова та вибухи бомб у цьому місті. Три дні 15-17 липня 1944 р. радянська авіація та артилерія бомбардували Новий Витків, де уже не було німців. Від бомб загинуло тоді коло десять осіб: сім’я А. Демчука, Возняковська, Гриневич, С. Іваницький та ін. 17 липня того року стрілецька дивізія генерал-майора А. П. Онопрієнка ввійшла у Витків. Місцеві люди повиходили з лісів (ліси не бомбардували і не обстрілювали з артилерії).

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 198-205.
Опитування
Всі

Яка пора року Вам подобається найбільше?


Популярні новини