» Витків за перших совітів
Останні новини
Витків за перших совітів
(1939-1941)

Згідно з укладеною між СРСР і Третім рейхом таємною угодою, відомою як „пакт Молотова Ріббентропа“ Європу було поділено на сфери впливу. Німеччина почала здійснювати цю домовленість, напала 1 вересня 1939 р. на Польщу, і, таким чином розв’язала Другу світову війну. За два тижні гітлерівці окупували цю країну, вийшовши на умовлену з СРСР лінію Сян-Таньва-Солокія-Буг. Червона армія з тактичних міркувань затрималася із введенням своїх частин у Польщу, то німці рушили далі на схід. Тільки 17 вересня радянські війська перейшли кордон на Збручі. Цю затримку вони використали у пропагандистських цілях - СРСР дістала можливість представити агресором лише німців, а своє вторгнення на територію Польщі називали як „визвольний похід Червоної армії“, щоб взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії. Насправді ж Сталін дбав не про гноблених українців у Польщі, а про військово-стратегічні інтереси СРСР - пересунути кордони червоної імперії на захід, приєднати до себе нові землі та одночасно знищити „Український П’ємонт“ - український національно-визвольний рух в Галичині.

Червона армія - близько мільйона бійців і командирів без труднощів розгромила деморалізовані польські частини й захопила Галичину.

Мешканці Нового Виткова спостерігали як совєтські війська входили у містечко не зі сходу, а з заходу Рожджалівською дорогою йшла піхота, кавалерія - військові на конях у шапках-будьонівках з великими червоними зірками. Політруки на мітингах гарною українською мовою говорили, яке добро вони принесли західноукраїнському населенню. Казали, що „від тепер не буде ні багатих, ні бідних - усі будуть рівні; земля належить селянам, фабрики й заводи робітникам. Ідіть у панські двори, беріть усе - воно ваше“.

В кінці жовтня 1939 р. проходили вибори до так званих „Українських народних зборів Західної України“. Делегатом з Радехівщини був витківський лікар Іван Стек. 26-28 жовтня ці „Збори“ у Львові прийняли ухвалу, де одним з пунктів було „конфіскація поміщицьких і монастирських земель та передача їх безземельним і малоземельним селянам. На цих зборах було обрано „Повноважну комісію“ для повідомлення урядам СРСР та УРСР про прийняття Галичини до складу УРСР. 2 листопада 1939 р. на сесії Верховної Ради СРСР Західну Галичину включили до складу СРСР та УРСР.

Землі графів Баденіх поділили між малоземельними і безземельними селянами, у Виткові поле дістали: А. Малець, П. Російський, І. Карплюк, Й. Гулевський, Т. Семенчук, Свінчук та ін. Худобу з фільварку теж роздали.

Ліс став державним. На прохання А. Манька у Новому Виткові, влада дозволила йому, як виняток, привезти з свого лісу деяку кількість дерева для власного вжитку.

Не можна не згадати слідчих НКВС, - які приїздили з Радехова і „запрошували“ на „співбесіди“ окремих господарів. Допит життєпису був довготривалим. Особливо детально співбесідники мусіли розказувати про участь у світовій війні. Багато разів мусіли розказувати про перебування на фронтах, прізвища своїх командирів тощо. їм треба було зафіксувати участь співбесідника в Українських Січових Стрільцях, УГА, у битвах з більшовиками тощо. Із таких допитів могли не вернутись додому, а сім’я могла бути вивезена в Сибір. Заможні сім’ї готувались до можливих депортацій, пекли хліб, сушили з нього сухарі тощо.

Одним з перших розпоряджень влади було введення поряд із польським злотим — рубля СРСР, як офіційної валюти, що уможливило грабунок окупантами галицьких крамниць і складів, бо купівельна спроможність рубля була вчетверо нижча від злотого. А 20 грудня 1939 р. були скасовані польські злоті. Великим дефіцитом став цукор та мило. Замість цукру почали користуватися сахарином, який купляли на чорному ринку від „пачкарів“, які таємно приносили його з-за Бугу із німецької зони окупації Галичини. А мило для домашніх потреб учились виготовляти кустарним способом.

В цих умовах багаті витківські крамарі-євреї старалися ночами вивезти запаси своїх товарів на вантажних машинах в інші міста. З допомогою найманих людей вантажили на автомобілі тканини, шкіри, зерно та ін. товари і таємно вивозили для вигідної реалізації.

Дитячий притулок - сиротинець (біля 20 дітей) з Нового Виткова спочатку перевели у палац Баденіх на Старому Виткові, а згодом перевезли до монастирського будинку в Словіті, що у Золочівському районі.

Заможних господарів оподатковували великим контингентом - зерном, сіном, грошима. Обкладали податками навіть фруктові дерева. Був введений зовсім новий для галичан податок - за бездітність, яким обкладали навіть незаміжних дівчат. На церкву наклали такий великий податок, що парафіяни потай збирали гроші, щоб його заплатити.

Бідним багатодітним сім’ям влада надавала матеріальну допомогу.

В 1940 р. розпочали будувати залізничну лінію від Стоянова полями між Сішном, Половим, Витковом до кордону з німецькою зоною окупації. Залізниця мала служити військовим цілям. Біля палацу Баденіх будували два великих дерев’яних будинки для чисто військових потреб, при спорудженні яких зобов’язані були працювати витківські столяри, теслярі, інші фахівці.

Сталін згідно своєї концепції про загострення класової боротьби при побудові соціалізму, бачив вихід із становища у „похованні діючих внутрішніх і потенційних противників соціалізму, в землю, або в глибоких просторах СРСР. Ця концепція, відображалась у репресіях, серед яких були й виселення в Сибір та інші далекі райони СРСР. 29 грудня 1939 р. було прийнято постанову РНК СРСР № 2122-617 і затверджено Положення про спецпоселення і трудове влаштування осадників, виселених із Західних областей УРСР і БРСР“, котре підписав нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія.

У категорію осадників потрапляли: переселенці з Польщі, колишні офіцери польської армії, поміщики, жандарми та ін. До цієї групи з Нового Виткова відносяться родини Дедьо, Волка, Залєсьного Медведя, із Старого Виткова Вронських, біля 20 сімей осадників із хутора Тарнівка. їх вивозили 10 лютого 1940 р. А колишні офіцери польської армії Коржик і Вінцковський були арештовані раніше, а потім замордовані НКВС у Катині.

Весною 1941 р. були вивезені з Нового Виткова в далекі області СРСР родини Л. Карплюка та С. Утинкевича. Становище виселенців було дуже важким. Вони зазнавали величезних труднощів. Смертність серед них досягала 16%15. Це опубліковані офіційні дані. А фактичний стан дещо інший. Так із 4-ти дорослих членів сім’ї Л. Карплюка, після смерті Сталіна вижили і повернулись в рідні краї лише двоє: Теодор Карплюк з дружиною, яких не прописували і не дозволяли жити в рідному селі.

Дзьобан О. Історія Нового Виткова. - Львів, 2006., ст. 195-198.
Опитування
Всі

Яку соціальну мережу ви відвідуєте найчастіше?


Популярні новини