Спогади про О. Мишугу у газеті "Кримська світлиця"

Слава Ісусу Христу!
Шановні друзі, надсилаю вам вирізку з журналу «Україна» 60-х років (точніше не пригадую) - уривок спогадів когось із сучасників про славетного співака Олександра Мишугу. Я одержував цей журнал у селищі Соснівка Зубово-Полянського району Мордовської АРСР, полярний пункт № 1, де відбував своє. Уривок цей неповний, журнал, на жаль, не зберігся, але тут інше символічне: звідки було знаття півстоліття тому, в далекій Мордовії, що цей журнальний аркушик «заговорить». Це справді лише українська пісня здатна таке пережити...
З повагою,
Зиновій КАРАСЬ,
колишній політв’язень.
м. Коломия Івано-
Франківської області.
Зиновій КАРАСЬ,
колишній політв’язень.
м. Коломия Івано-
Франківської області.
Я мав велику насолоду бачити й слухати славетного співака та громадського діяча Олександра Пилиповича Мишугу, якого за його чудовий ліричний тенор називали «українським соловейком». Вперше я побачив його у листопаді 1898 року на урочистому святкуванні столітнього ювілею «Енеїди» І. П. Котляревського, у так званому «Літературно-артистичному товаристві» на Рогнідинській вулиці в Києві. Засноване за два роки перед тим, у часи чорної миколаївської реакції, дружними заходами Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Лесі Українки та її матері Олени Пчілки Товариство незабаром перетворилося на справжнє вогнище української культури. На різні вечори й доповіді, що влаштовувалися тут, пливом пливла молодь, позбавлена за того жахливого часу не тільки української школи, а здебільшого, навіть можливості читати українські книжки.
Отож, у «Літературно-артистичному товаристві» й довелося відзначити ювілей «Енеїди», бо царська влада не дала дозволу влаштовувати такий вечір ні в тодішніх київських театрах - Соловцовському та Бергоньє*, ні в колонному залі купецького зібрання**. Узагалі, тепер навіть важко уявити, після яких довгих та наполегливих клопотань, що доходили аж у Петербург до міністра внутрішніх справ, дістали, нарешті, таку обмежену «ласку». Усе ж знаменний вечір став святом української культури. Всі квитки було продано заздалегідь, і я, тодішній п’ятнадцятилітній юнак, зміг потрапити туди тільки завдяки своєму старшому братові, співакові в хорі Лисенка.
Варто відзначити, що в Києві тоді не було оперного театру, він за кілька років до цього згорів і наново був збудований пізніше. Отже, Олександр Пилипович не працював того часу тут, а приїхав спеціально, щоб виступити на ювілеї. Таким палким патріотом був О. П. Мишуга, так гаряче завжди відгукувався на всі більш-менш визначні події у житті свого народу.
Доволі просторий, але порівняно невисокий і задушний зал Товариства був переповнений. Після доповіді про українську літературу (я вже не пам’ятаю, чиєї саме) почався великий концерт. У ньому взяли участь такі корифеї українського мистецтва й літератури як Микола Лисенко зі своїм чудовим хором, Микола Садовський, який з властивою йому теплотою й виразністю прочитав шевченківське «На вічну пам’ять Котляревському»; а Михайло Старицький, крім свого, присвяченого творцеві «Енеїди», вірша, читав відому поезію присутньої тут же Лесі Українки «У кожного люду, у кожній країні».
Виступив на вечорі уже відомий тоді артист Олександр Пилипович Мишуга, якого захоплено зустріли всі. Природа щедро обдарувала Олександра Мишугу не тільки найніжнішим ліричним тенором, а й чудовою, класичною зовнішністю. Він був високого зросту, ставний, з виразними оксамитовими очима. Видатні примадонни Олімпія Боронат, Медея Фігнер, Марія Гай вважали за щастя співати з ним. Особливо запало мені в пам’ять, як неповторно хороше виконав співак шевченківський вірш «Огні горять» у музичному оформленні М. В. Лисенка. Бурхливими оплесками, що перекочувалися з краю в край, та вигуками «Слава!» дякував йому зал.
Діяльність О. П. Мишуги не обмежувалась тільки його виступами. Бо навіть маючи змогу пожинати лаври на європейській сцені, він облишив артистичну кар’єру для скромної й матеріально не дуже вигідної ролі викладача співів у першій українській музичній школі М. В. Лисенка. Разом з ним Мишуга виховав цілу плеяду видатних співаків, які потім працювали не тільки в Україні, але й скрізь по Росії - у тому числі, у Московському Большому театрі.
Перебуваючи в Києві, Олександр Пилипович брав найактивнішу участь у громадському житті, був у дуже добрих стосунках з родинами Старицьких, Косачів, особливо з Ларисою Петрівною - Лесею Українкою. Близько зійшовся з друзями Лесі, марксистами С. Мержинським, П. Тучапським, І. Щербою, Б. Едельманом, В. Крижанівською-Тучапською.
Мишуга не був ніколи вузько обмеженим українофілом, мав серед росіян численних друзів - таких, як Шаляпін, Соловцов, Купрін. Та він безмежно любив Україну, був відданим її сином. Пригадую зі слів Марії Михайлівни Старицької випадок, що стався в Кисловодську. Чи то Олександр Пилипович гастролював там, чи лікувався нарзанними водами, але якось зайшов до Федора Івановича Шаляпіна на його дачу в Ребровій балці - й раптом почув українську пісню. Виявилось, що то співали дівчата-козачки із сусідніх станиць, працюючи в садку. Дуже зацікавлені, Мишуга й Шаляпін підійшли до них і стали розпитувати, від кого вони навчились українських пісень. «Від наших матерів», - була відповідь.
- Ах, он воно що! - пригадав Мишуга. - Це ж нащадки отого так званого дівочого набору ще за цариці Катерини, коли з України відірвали з родин двадцять тисяч молодих дівчат і погнали пішки аж у передгір’я Кавказу, щоб віддати їх заміж за терських неодружених козаків... Та от зберегли ці дівчата свою рідну стихію - свою пісню - і передали дочкам, онучкам і правнучкам.
Закінчуючи розповідати про це Марії Михайлівні, Олександр Пилипович додав:
- Отак українська пісня лунає від самого Закарпаття, від Ужгорода, Мукачевого, Пряшева аж до Кубані, П’ятигорська, Кисловодська, Владикавказа. От така наша славна піснями співоча Україна!..
* Теперішні театри іменіІ. Франка та імені Лесі Українки.
** Теперішня філармонія.
Обговорити
Цікаве:
Андрій Пивоварський про дороги Львівщини
12 листопада 2015, Четвер
Проект символіки села Новий Витків
30 серпня 2015, Неділя
Організаційні заходи щодо добровільного об’єднання територіальних громад
27 серпня 2015, Четвер
Схожі матеріали:

09 липня 2018, Понеділок
Помер автор «Акту проголошення незалежності України» Левко Лук’яненко (Відео)
Коментарі (0)